"Путівник у пекло. Все, що потрібно знати агресору про Україну"

(Я написав його у 2016 році - і маже ні в чому не помилився.)

Будь-яка держава-агресор потребує самостимуляції та самопідживлення. Неправедна справа вимагає серйозних обґрунтувань, а суспільству необхідне істеричне накачування, псевдопатріотична софістика та інше бла-бла-бла.

Але це для стада. Пастирі, які ведуть його у вогонь, повинні зберігати хоч подобу розсудливості та тверезості. І враховувати основні закони війни, один з яких говорить – у жодному разі не можна недооцінювати супротивника! Саме для них я й пишу цей посібник.

Звичайно, можна вкотре ґрунтуватися на викладках та графіках генералів, які на пальцях, картах та ящику з піском доведуть, що дійти до Києва за чотири дні, та захопити всю Україну за два тижні – взагалі не питання. Мовляв, тільки руки розв'яжіть. І генерали знають, що говорять. Пам'ятається, ці генерали вже брали бунтівне місто Грозне за дві години. 

Я не військовий експерт. Я бачив цю війну зсередини на різних стадіях, знаю, як діють у звичайних та критичних ситуаціях наші війська. А головне – ким стають у ситуації на краю наші люди. 

Те, про що я хочу сказати, – не зовсім вписується у графіки та діаграми. І не завжди корелює з кількісною складовою. Але не враховувати описане мною - самогубна помилка.      

Спроба здолати Україну має шанс на більш-менш успішну реалізацію лише за умови підключення всіх військових, економічних та людських ресурсів країни-агресора. Як це все може відбуватися, і що загарбник гарантовано отримає натомість?   

Перше та головне: Україна – країна воїнів. Українці – нація воїнів

Те, що спить десятиліттями, прокидається миттєво. Формула «чим гірше – тим краще» працює у нас більш, ніж на сто відсотків. Мобілізація та консолідація найактивнішої частини суспільства відбувається швидко та зберігає свою енергію тривалий час. Доказом цього є 2014 рік. У найкоротший термін виникли добробати та волонтерський рух. Добровольці та мобілізовані влилися в майже мертву армію, і дуже скоро, на власній крові та помилках вона стала Армією. Спершу погано оснащеною, ніяк екіпірованою, але справжньою бойовою армією. З нуля з'явилася Нацгвардія. Країна, принаймні її активна частина, стала надовго єдиною.

Марно розраховувати на політичні чвари, помилки керівництва та військового командування, різноспрямовані інтереси олігархів, тотальну корупцію та крадіжку. Щось вже змінилося. А решту винесе за дужки повномасштабна війна, поставивши питання загального виживання. Щось буде відкинуто вже за законами воєнного часу, щось ліквідовано, щось створено. Акценти та точки докладання сили змістяться і виявляться там, де треба. Ми вміємо сконцентруватися і бути твердими, коли припре.

І не треба розраховувати на те, що «ми втомилися». З погляду цивілізованіших народів – ми не зовсім правильні. Біди та труднощі – наше пальне. Варто подіям хитнутися «в мінус» – починає працювати потужна пружина протидії. Чвари забуваються, і ми всі розвертаємось у бік небезпеки та починаємо діяти. І чим більше народу зачеплено особисто – тим потужніша сила.

Ми, як вулик. Поки що його сильно штовхнули, і кривдника жалять підрозділи «бойових бджіл»

Але борони вас Боже ворушити вулик палицею або пхати туди руку! Ніяка, навіть найпотужніша тварина не може протистояти розлюченому рою.

Більшість з тих, хто воював у період мобілізації і далі, і має колосальний досвід, повернеться відразу, і приєднається до тих, хто і досі у лавах. Всі вони мають відчуття незавершеної справи, і старі рахунки на цій війні. Коли це відбудеться – ми обіпремося на потужну «приливну хвилю», яка швидко підніме рівень усієї системи.

Добровольчі формування забудуть розбіжності із системою, відкладуть образи і знову будуть на передньому краї, при повній підтримці держави.
Зміни в армії з 14-го року відбулися у всьому. У рівні забезпечення та оснащення. У кількості та стані техніки. У системах зв'язку та розвідки, способах їх застосування. І, що найголовніше – у навчанні. Наприклад, на стрілецьку підготовку бійця у 2014 році йшло до 30 набоїв. Здебільшого із положення «лежачи». А вже нанаприкінці 15-го навчання йшло в три етапи, досягало майже трьох сотень набоїв (а іноді перевершувало) зі стріляниною з усіх положень, у русі та групою. Також і всі інші програми підготовки зросли за кількістю годин, кілометражу наїздів, видів вправ та витрат боєприпасів. Тобто зараз «база підготовки» військ у порівнянні з початком війни – багаторазово вища.

Наша економіка не стала воєнною. Але за потреби всі її ресурси будуть максимально сконцентровані

При пожежі вже мало хто звертатиме увагу на сльози та жадібність деяких «власників колодязів» – не до того буде. Воду братимуть із усіх джерел. І води буде достатньо. Та й своє «відро» принесуть із кожного двору, не сумнівайтеся.

Атакувати нас доведеться декількома фронтами, інакше ніяк. Тобто залучити практично всю армію агресора.

Маючи панування в повітрі, логічно придушити авіацію та засоби ППО, а після «нагинати» все, що знаходиться на землі, безкарно. Однак мобілізовані з «засіків» у чималій кількості різнорідні засоби ППО (часто дуже поважного віку), включаючи відновлені та розроблені, разом з невеликою за чисельністю, але налаштованою на жорстку, і майже безнадійну бійку авіацією – пророблять у «крилатих рядах» агресора відчутну дірку. І, наприклад, розмови, які ведуть у відв'язаних сусідів про «тренування в Сирії» - не більше, ніж самозаспокоєння. Пройти ППО регулярної армії та майже беззахисних для авіації сирійців – дві великі різниці, як кажуть в українській Одесі.

Навіть після втрати або придушення серйозних зенітних засобів залишаться розсипані по військах ПЗРК.

І навіть стародавні ЗУшки, яких легко замаскувати і важко виявити, стануть кошмаром для всього, що вимушено низько літати, залишивши для маневру тільки верхні ешелони неба, що обмежить можливості і змусить застосовувати дорожчі або менш точні боєприпаси. Збиватимуть чужі «пташки» і ракети всіма доступними засобами.

На землі, звичайно, буде пекло, але буде воно й у небі

З кожним вильотом льотчики нападника будуть втрачати бажання виконувати завдання. Думатимуть вони не про мету, а про смерть. Скидати боєзапас «у молоко» і нервово бити по своїх. Що надзвичайно знизить їхню ефективність.

Застосування бомбардувальників з «високоточною» складовою швидко закінчиться разом із цими боєприпасами та скороченням кількості носіїв. Які частиною буде знищено, частиною впадуть самі (як з'ясувалося, часта експлуатація – найгірший ворог авіації деяких армій). Якщо почнеться використання звичайних бомб та килимових бомбардувань – агресор повністю стане поза законом для всього світу. Розтривожений буде вже не вулик, а вся пасіка.

Сучасна війна тримається на артилерії

Артилерія противника може перевершувати нашу багаторазово. Але українська Арта навчилася стріляти з максимальною ефективністю, маневрувати і вигравати контрбатарейне протистояння, маскуватися, перегруповуватися, збиратися в кулак, і миттєво розсипатися в русі, йдучи з-під «відповіді». Наша артрозвідка та безбаштові коригувальники на порядок перевершують ефективність своїх «конкурентів». Наші РСЗВ навчилися працювати з точністю, що наближається до «ствольників». Вміють бути невловимими і перебувати там, де навіть теоретично не повинні виявлятися «важкі засоби». Навіть масований повітряний «пресинг» не зможе звести весь цей потенціал до нуля. А втрати артилерії противника будуть непорівняно високі. Навіть вище, ніж у решти військ противника, знищених у гостинному артилерійському пеклі.

Наші танкісти озброєні, як правило, не новими, але добре вивченими і простими у використанні танками. Танкова тактика відточувалася у важких умовах початку війни. Тоді стан техніки був зовсім «аховий», і ситуація, коли із трьох танків повністю боєготовим був один, була звичайною. За рахунок цього танкісти навчилися діяти тим, що є. Виявилося, що маневр, хитрість і «бойове нахабство» компенсують кількість, а злість та бажання вижити швидко вчать точності та ефективності. Враховуючи, що нинішній стан техніки набагато кращий, а рівень навчання набагато вищий, і враховує бойовий досвід – впоратися з нашими танкістами «в лоб» буде марною тратою часу. Тим більше, що здатність та готовність працювати під вогнем не відпрацювати на жодних полігонах. Дії танків страшні власними силами. Але танки, які вперто й успішно ведуть бій «на межі безнадійності» - страшні подвійно. Це наші танкісти довели неодноразово. А як затишно у нас чужим танкам – запитайте бодай у «нічиїх» бурятських танкістів, занесених на українську землю вітром «рускаго міра». Вони розкажуть, хто, звісно, живий.

Уміння та мистецтво нашої розвідки, диверсійних груп та високомобільних підрозділів, взагалі не припиняли відточуватись у бойових умовах

Це справді наша еліта, яка заслужила своє звання в найважчий та найшанованіший спосіб. Їхній потенціал, досвід і можливості я навіть обговорювати не стану – вони поза сумнівом. Агресору необхідно врахувати лише те, що працюватимуть вони на своїй території. Тобто противнику буде максимально скрутно. Захищати свої бази, тили та комунікації доведеться такими силами, що це буде у порівнянні з ще одним фронтом. Спати агресору доведеться коротко та тривожно. Часто залишаючись уві сні назавжди.

Є ще один феномен – повітряна розвідка

В якій ще країні вона зведена в ранг суспільного військового руху? Це якраз яскравий приклад того, як стартова слабкість держави була компенсована силою та волею її народу. Яка різниця агресору, хто наведе на нього смерть – дорогий дрон чи маленька пташка, керована вчорашнім студентом? Наші очі будуть скрізь, ми знатимемо про супротивника все.

Ну і цариця війни - піхота, і всі, що з нею

Це воїни, генетична пам'ять яких вже збуджена та втілена у реальність. Розумні, злі, хитрі, підступні, які здебільшого нечасто оглядаються на білу стару з косою, що стоїть за спиною. І не є головним, чим саме вони озброєні. Головне, що вони знають – щоб вижити, треба завдати ворогові максимальної шкоди будь-яким способом. І останні роки збагатили арсенал їхніх умінь та можливостей неймовірно. І досвід поширюється, передається та відточується на практиці. Наші люди спробували усі способи виживання. Наші люди згадали, що таке за необхідності «стояти на смерть». Те, що в інших у пам'яті, легендах, книжках та фільмах, для нас – епізоди сьогоднішнього життя. І між нашим та чужим вищим досвідом зараз - прірва. Чи зможуть бійці агресора подолати її на неправедній війні? Можна спробувати – пекло чекає.

У сумі, і швидше за все, загрузнувши в довгій м'ясорубці війська агресора почнуть виснажуватися, встануть і шукатимуть приводи та способи забратися додому. Але велике питання – як і якою ціною це вдасться здійснити.

Але сила силу ломить. І може статися, що тимчасова воєнна перемога буде на боці агресора, бо наші сили та ресурси небезмежні. І задавити масою, не зважаючи на наслідки можна пробувати. Але чи це буде перемогою?

Про співвідношення втрат оборони і наступу «1/3» доведеться відразу забути. Реальні цифри втрат війни завжди приховуються усіма. Але ті, кому потрібно — в курсі. Співвідношення було значно вище і часто наближалося до нуля після знаку. Нас старанно натренував в обороні сам ворог, і співвідношення ми тільки збільшуватимемо. І якщо навіть за найгіршим з варіантів нас ляжуть десятки тисяч, то в агресора рахунок піде на сотні тисяч. Так, у нас можуть бути підрозділи, яких вдасться «проломити» – це війна. Але основна маса утримається і продасть право на прохід через них за найдорожчою ціною. Я вже говорив – ми це все на собі протестували, тож знаємо, що буде. І з кожним нашим двосотим лють і завзятість тільки зростатимуть. А войовничі крики на боці нападника швидко змінять жах та скиглення. Бригади на кладовищах не справлятимуться. Доведеться згадати про польові крематорії та низку рефрижераторів на залізничних коліях, щоб утилізувати плоди власної дурості.

Чи готова армія агресора самовіддано пройти через м'ясорубку та вмирати проклятими з погано зрозумілих мотивів?

Чи її доведеться стимулювати штрафбатами та загороджувальними загонами? Чи готове суспільство нападаючої сторони годувати своїми дітьми не свої амбіції?

І не треба заспокоювати себе казками про те, що «ми ще навіть не починали» і «можем павтаріть!». Це ми - ще не розпочинали. А коли почнемо, втративши всі обмеження та будь-які надії, крім як на себе – ми втопимо у крові будь-якого супротивника. І зробимо все, щоб більшість крові була його власною.

Всі чудово знають приказку про мишу, загнану в куток. Як застереження. Так ось, у нашому випадку пряма агресія це спроба загнати в кут вовка. З усіма наслідками.

Але навіть якщо ви пройдете через позиції останнього підрозділу – нічого не скінчиться. Все тільки розпочнеться.

Пам'ятаєте порівняння з вуликом? А як вам опинитись усередині нього?

Те, що відбулося, торкнеться всіх українців. На найпростішому – кровному рівні. Тут уже буде не до того, хто і як вважав «до». Більшість пам'ятатиме те, що тут і зараз. Смерть знайомих та близьких, розруху та знущання.

Хтось сумнівається у тому, що велика частка населення України вестиме активні партизанські дії? А скільки це у цифрах, уявляєте? А масштаби підпільного протистояння та диверсійної діяльності? У вас не тільки земля горітиме під ногами. Горітиме повітря, яким ви дихаєте. Вода та їжа стануть отрутою. Комунікації, за якими ви повинні будете годувати не менше, ніж мільйонну окупаційну армію (менше навіть пробувати не треба), будуть завжди паралізовані. А щоденні втрати обчислюватимуться десятками та сотнями.

Служба на складах боєприпасів, палива та озброєння вважатиметься пеклом. Служба в патрулюючих підрозділах вважатиметься пеклом. Патрульно-постова служба вважатиметься пеклом. Перебування в штабах і поруч із командним складом буде вважатися пеклом. Коротше, пеклом для вас буде все.

Країни, що раніше побоювалися постачати зброю і ресурси державі Україна – будуть це робити все більше і більше. Як було вже багато разів у недалекій історії. Наш «військторг» теж буде рясним. А основні ресурси братимуться у самого агресора. Принагідно знищуючи все, що не змогли забрати. Все що ми не з'їмо – ми обов'язково надкусимо. Ви над цим сміялися – тепер плакатимете.

Так, будуть свої колабораціоністи. Але ви навіть не уявляєте, наскільки цей шар буде тоншим, ніж це здається. І їхнє існування теж буде пеклом.
Але це ще не все. Наші диверсійні групи проникнуть через будь-які заслони на територію агресора. І їхній рахунок буде не на десятки, і не на сотні – на тисячі. Успішність їх діяльності залежатиме від ступеня «розчинення» серед населення. Чим зрозуміліше країна-агресор – тим ефективнішими будуть дії та масштабніший результат. Ви розумієте про що я?

Ми не воюватимемо з цивільним населенням

Нам вистачить роботи з інфраструктурою, військовими та силовими об'єктами, економічною складовою та ресурсами. Зупинятиметься транспорт, постачання, енергетика. Горітимуть заводи, електростанції, свердловини, трубопроводи, посіви, склади та все, що забезпечує життєдіяльність держави-агресора. Все, що стосується армії – знищуватиметься з максимальною жорсткістю. Необхідні кошти будуть братися у ваших же банках силовими та інтелектуальними методами. А наші (одні з найкращих у світі) хакери, розсипані по всьому світу, припинять хуліганити і почнуть знищувати все, що залежить від мережі. Тобто, «ком алягер».

Життя в країні-агресорі, на жаль, для її жителів, теж стане пекельним

А при вже повній ізоляції від решти світу (а вона буде) – пекельним вдвічі.

Ми нічого не забудемо і за все відплатимо. Дехто казав, що ми злопам’ятні і підступні у своїй помсті? О’кей, ви навіть не знаєте наскільки.

Я не беруся визначати термін, за який агресор, який зазіхнув на мою країну, поховає себе з нашою допомогою. Але, гадаю, він буде невеликий. І втрати від цієї страшної помилки будуть глобальними та необоротними. Ослаблі та дезорганізовані окупаційні війська при неминучому паралічі центру втечуть, покинувши все. Так швидко і в такій кількості, наскільки це буде дозволено нами.

Після чого ми почнемо відроджуватися

Самі або за підтримки всього світу. А агресор ще довго житиме вже не в пеклі, але на згарищі пекла. Що теж тяжкий жереб. Але витягнутий добровільно.

Ось такий вийшов пекельний путівник для агресора, по загалом мирній країні. Можна не вірити його автору, можна вірити в інше або зворотне. Я просто говорив про те, що бачив, що знаю і що відчуваю сам. Це не страшилка для ворога – це більшою чи меншою мірою можливий прогноз реальності. І звинувачувати нас у зайвій жорстокості немає сенсу. Так вчинить будь-який народ, що поважає себе, на нашому місці.

Просто не треба лізти у наш вулик.

Джерело