Відмивати краплі крові з білих личок білоруси будуть довго
Це ніж в спину — те, що трапилось 24.02, і нема цьому прощення
Пишуть білоруси. Часто ті, хто прижився тут в ІТ-конторах і розпустив зелене листячко на нашому демократичному ґрунті. Страшно їм образливо за мою метафору «деруни з м’ясом».
Сідайте і послухайте, розкажу вам на правах людини, чиї рідні місця у вогні. І в крові
Звичайно, індивідуальна подяка тим, хто трошки партизанить на білоруській залізниці, пішов добровольцем бити рашистів на нашій стороні, чи дає якісь гроші ЗСУ. Але є один момент — 84% українців цілком заслужено вважає Білорусь ворогом. І так, на білих комірцях білорусів і їх блідих личках — теж є краплі крові. Нашої.
Мені не соромно за «деруни з м’ясом». Вибачте, але не ми обстрілюємо з нашої території ракетами Мінськ та Гомель. Не наша територія стала плацдармом для російських військ і аеродромом для повітряних терористів, які кидають бомби у мирні квартали. Це із Мозиря до нас приперлись ці «кадирівці». А хто дав дозвіл російським танкам поперти через чорнобильську безлюдну зону прямо до ЧАЕС?
Ви своєю багаторічною мовчанкою нині принесли нам багато горя. Ви ж не хотіли замазати черевичками ваші лавочки на мітингах — тепер стали співучасниками війни. Не хотіли Майдану у себе — підписались мовчки під чужу військову агресію.
Уперше в житті мене не радує весна — моя улюблена пора року. Мені чи не уперше в житті боляче живитись на «берлінську лазур» березневого неба і просто нею насолоджуватись — а може, знову з Білорусі прилетить російський винищувач?
Кожне пробудження я перевіряю, чи не стріляли по дому моєї матері на Сумщині. І чи не сипонули градами/ракетами по будинку моєї баби на Житомирщині — ми давно не спілкуємось з нею, але я не хочу, щоб вона згоріла на вугілля. Лише тому, що її хата відносно недалеко від військової частини.
Мені дуже боляче за рідну Північ, за Полісся, яке тільки почало оживати і наповнюватись сміхом дітей — а нині на деякий час перетвориться у пустку. А далі, як буде перемога — я абсолютно лісова людина, яка любить довгі піші прогулянки і любить гриби — не зможу там погуляти, полежати. Бо с**ко, там ще треба купу часу і зусиль, щоб все розмінувати.
Урешті, якщо говорити про власну безпеку — я уже зрозуміла, що не так страшний приліт артснаряду, як потрапити у полон — я знаю історію своєї сім’ї, майже винищеної під нуль. Бо там були господарі, священники і просто освічені люди з грошима і гарними будинками…. Прадіди цих костромських дивізій розстріляли їх по ярах.
Тому так, відмивати краплі крові з білих личок і білих комірців білоруси будуть довго. Це ніж в спину — те, що трапилось 24.02, і нема цьому прощення.
Особлива «подяка» за розвалений Чернігів, де ваші земляки постійно вигрібали усе — від одягу до туалетного паперу. Спасибі, ви помогли відкрити філіал пекла у цих благословенних місцях.
І знаєте. Не приходьте до нас і дайте нам жити, раз самі просрали свою державність. Не учіть нас жити. Вимагати емпатії. І не розказуйте, як херсонці злякались мітингів, бо ноги прострілює Росгвардія. То лі ви на мітинги ходили. Угу. Для мене особисто через ракети і бомби зі сторони Білорусі — ця територія і її народонаселення довго будуть мертвою зоною. І я не пробачу. Бо саме цей удар скував чотири північні області, знищив квітучі передмістя Києва і тримає у заручниках низку сіл і міст.
Я розбираю десятки історій щодня — і не здатна на жаль. Нема ніякого «братства», «слов‘янства» і «білоруського згущеного молока». Є просто бажання того, щоби кара знайшла кожного. І знаєте, з ворогом усе зрозуміло. А ви друзями прикидались.
Прикидались і змовчали. А потім просто відкрили ворогу «чорні двері».
