Передплатити Підтримати

У кожного це «кепсько» своє

Але кожен це проходив. І має пишатися собою, радіти, що подолав


Коли я була маленька, завжди посміхалася. Це не було нервово чи награно, я просто раділа життю і вірила, що все буде добре. Тю, шо не ясно, небо за нас. Та і взагалі це так круто жити. Бо можливо неможливе. І життя — прекрасне.

У 30 я поїхала до Америки. Я переїжджала зі штату у штат. На моєму шляху зустрічалися сотні людей, які чомусь весь час у гуморі. Вони не знали, хто я. Я не знала, хто вони. Просто люди. Посміхалися, коли зустрічали, і посміхалися, коли прощалися. Культура така. Странні…

Один темношкірий таксист Мет навіть пропонував допомогти з житлом, якщо надумаю залишитися в Америці. Ну, я би у 30 теж собі допомогла. Але Мету сказала: сенк ю вері мач, я люблю Україну.

Зараз мені 37. Навколо стільки хейту, зла і ненависті, міксованих тупістю, стільки нещирості і притворства, але я посміхаюся, бо завтра може і не бути, нашо киснути.

Коли падали під час теракту башти близнюки, люди не думали про ненависть. Вони писали, дзвонили тим, кого люблять.

Ми нічого не знаємо про життя тих, хто нам здається благополучним. Ми нічого не знаємо про життя тих, хто посміхається. Але ми точно можемо зробити своє життя таким, заради якого варто жити. Кожен з нас по-своєму. Але знаємо, як…

Коли у мене був рак, було легше. Це як на війні. Я чітко розуміла з чим борюся і жила кожен день як останній. Мета була одна: ворога знищити. Зараз, коли раку (тьху-тьху) нема, і я стала жити, як зазвичай, зрозуміла, що не радію з того, що маю. Я часто нарікаю і ламаю голову: як то все розрулити, чи вистачить мені сили, чи правильно роблю, чи поруч той, хто не зрадить. За цією боротьбою ми втрачаємо. Ми не радіємо з того, що дало нам небо. Всім різне, але дало. Бо насправді щастя у простих речах. Головне — вміти його відчувати. І: «перестати здригатися"© Даля Грибаускайте.

Сьогодні ви почнаєте новий тиждень.

І якщо нема приводу для радості, то згадайте ті часи, коли було кепсько. Але Ви — круті, бо це «кепсько» Ви подолали. У кожного воно це «кепсько» своє. Але кожен це проходив. І має пишатися собою, радіти, що подолав. Уявіть, що завтра може не бути.

Ви би сиділи насупленими і чекали кінця? Навряд.

Напишіть тим, кого любите, що любите, вони може і не знають. Це зробить їх щасливими і змусить посміхнутися.

Як посміхаюся сьогодні я.

Гарного тижня, українці.

Джерело