Передплатити Підтримати

"Північний потік-2" добудований. Для України момент істини настане у 2024 році

Головна битва розгорнеться навколо його сертифікації

Голова правління РАО «Газпром» Олексій Міллер заявив про закінчення будівництва газогону «Північний потік-2». Цю новину навряд чи можна назвати сенсаційною. Після того, як Сполучені Штати відмовилися від нових санкцій проти компанії-оператора «Північного потоку-2», його добудова ставала справою часу.

Тепер найголовніше питання — що ж буде далі? Українські політики і експерти неодноразово говорили про те, що чинний «Північний потік-2» — загроза національній безпеці України. У Росії ніколи не приховували, що головна мета будівництва обхідних газопроводів — не просто відмовитися від української газотранспортної системи, але й посилити політичний тиск на Україну. Про це, зокрема, говорив у своєму виступі на Петербурзькому економічному форумі президент Росії Володимир Путін, який пов'язав продовження транзитного контракту з Україною політичними поступками з боку Києва, перш за все — відмовою від переозброєння української армії, — пише Віталій Портников для «Радіо Свобода».

Однак на Заході до цих аргументів української сторони не прислухалися. Для федеральної канцлерки Ангели Меркель і багатьох інших німецьких політиків «Північний потік-2» пов'язаний насамперед із енергетичними потребами Німеччини. Президент Сполучених Штатів Джозеф Байден погоджується з тим, що «Північний потік-2» становить загрозу для України, однак вказує, що його адміністрація не мала можливостей зупинити добудову газопроводу. Проте у Вашингтоні обіцяють — і в цьому, до речі, складається суть домовленостей Байдена і Меркель — перешкоджати спробам використання газопроводу як засобу тиску на Україну.

Зараз, після добудови газопроводу, головна битва розгорнеться навколо його сертифікації. Простіше кажучи — навколо того, чи зможе Газпром використовувати «Північний потік-2» на повну потужність. Поки що компанія-оператор «Північного потоку-2» програла судовий процес, на якому намагалася відстояти право нового газогону обійти норми Європейського Союзу. А ці норми передбачають, що новий газопровід може бути заповнений газом від одного постачальника не більше ніж на 50 відсотків.

Однак судовий розгляд — це не останній інструмент, до якого можуть звернутися в Москві. «Північний потік-2» можуть зареєструвати як незалежного оператора — що дозволить використовувати його, нехай і з деякими незначними обмеженнями, на повну потужність. Але така сертифікація — справа не одного дня чи місяця. Як справа не одного дня і навіть й місяця технічна сертифікація проєкту. Цей термін може зайняти майже рік. Так що добудова газопроводу — це зовсім не момент його запуску.

Здавалося б, у цій ситуації в Києві можуть зітхнути спокійно? Адже в цьому випадку відмовитися від послуг української ГТС в Москві не здатні? Але я б не поспішав з оптимістичними висновками.

Вся справа в тому, що відмовитися від послуг української ГТС в Москві все одно не здатні до 2024 року — часу, коли діє контракт на транзит російського газу. Тому в Газпромі поки що можуть особливо і не поспішати. І навіть робити заяви про те, що готові продовжити співпрацю з Нафтогазом.

Справжній момент істини настане у 2024 році чи трохи раніше. І ми вже можемо уявити собі, як будуть діяти в Москві — хоча б по тактиці Газпрому у цьому році, коли існувала небезпека посилення санкцій проти «Північного потоку-2». Буде створюватися штучний дефіцит газу, підвищуватися ціна на сировину, створюватися загроза «холодної зими». І одночасно будуть висуватися політичні вимоги до Києва. Висловлювання Володимира Путіна не залишають сумнівів у тому, якими ці вимоги можуть бути.

Щоб небезпека «проблеми 2024» не захопила Україну і її західних союзників зненацька, думати про можливі кроки Росії потрібно вже сьогодні. Як і про те, як цим крокам протистояти.

Джерело