Сучасна нація твориться з віднайдення і визнання коренів

Комусь парад сподобався, комусь ні. Врешті, ми завжди знайдемо причину для суперечок і розбіжностей, так що парад підходить на роль причини. Скажу з цього приводу лише одне.

Очевидно, що команда президента орієнтувалася на глядача, пардон, на виборця. Були ретельно враховані смаки різноманітних соціальних груп, всіляких ідеологічно-ціннісних меншостей, з яких складається наше суспільство. Всі персони та події, щодо яких немає суспільної згоди, від Мазепи до Революції Гідності, були прибрані. Залишився збалансований і трохи прісний салат, який мусив потроху задовольнити всіх.

Висновок 1. Подобається чи не подобається, але це колективний портрет суспільства. Дзеркало не винне. Дивіться, не відвертайтеся, це ми з вами.

Висновок 2. Так воно не працює. Кожна група дивиться не на те, що заради неї потрапило в салат, не на те, що їй там подобається, а на те, що їй там не подобається, а ще більше на те, чого їй там не вистачає. Тому незадоволених буде більше.

Висновок 3. Знову забули, що активна меншість є активною і тим відрізняється від інших меншостей. Вона завжди вимагає більшого.

Активна меншість з'явилася на Хрещатику і показала, хто тут господар у просторі сенсів.

Треба розуміти, що українська революція не здатна створити ніякої іншої нової етики, ніж майданівсько-ветерансько-волонтерська, і не здатна взяти на озброєння ніяку іншу естетику, окрім української національної. Сім з половиною років це підтвердили. Альтернативою є етика совкова, і совкова ж естетика. Або туди, або сюди.

Але цей вибір не хочеться робити десяткам мільйонів українців. Залізною рукою такий поворот не робиться. Значить, потрібні час, терпіння, натхнення і м'яка сила.

Висновок 4. Важко бути президентом всіх українців — людей з непроясненою ідентичністю, суперечливою картиною минулого і відсутністю картини майбутнього. Легко бути президентом активної меншості, просуваючи її бездоганну етику та естетику, — і врешті розірвати країну.

Висновок 5. Більше діалогу про минуле, теперішнє і майбутнє — ось наш єдиний шлях.

Наша історія починається із заснування Києва — це вірний сенс. Наша історія, не чиясь. Їх тут не було, коли ми були.

Ми древня держава. І водночас молода. Ми однолітки Франції та Польщі, плюс-мінус.

Чим давніша цінність, тим цінніше вона відчувається — відомий психологічний ефект.

Якщо мало приводів пишатися теперішнім, завжди є чимало причин пишатися минулим.

Так твориться сучасна нація — з віднайдення і визнання коренів.

І тут нема чого соромитися — всі історії всіх націй напівлегендарні.

Пам'ятайте принцип: обираючи минуле, ти насправді обираєш майбутнє. Версія минулого, яку ти вибрав, визначає твоє майбутнє.

Більше діалогу, більше майданчиків для діалогу тимчасових і постійних, більше незалежних медіа та громадянської просвіти. Я поки що іншого шляху не бачу.

Джерело