Олімпіада у Токіо: провал чи успіх?

«44-те (!) місце у медальному заліку — це однозначний провал, — скажуть скептики-„всепропальники“. — Так низько спортивна Україна ще не падала. За кількістю „золота“ ми поступилися навіть таким спортивним „потугам“, як Косово, Катар, Ізраїль, Еквадор, Уганда, Узбекистан… Тому наш виступ у Токіо — суцільна ганьба».

«У Токіо збірна України завоювала аж 19 медалей! — скажуть оптимісти. — А на попередній літній Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро в нас було тільки 11 нагород. За кількістю медалей ми на 16-му (!) місці у світі! Україна на цих Іграх завоювала більше нагород, ніж, зокрема, Іспанія, Польща, Туреччина, Швейцарія, Данія, Чехія і Швеція. А значить, виступ українських спортсменів у Токіо був великим успіхом».

У медальному рейтингу, на який орієнтуються скептики, головним критерієм є кількість золотих нагород. А так званий американський рейтинг ураховує лище загальну кількість медалей, не розрізняючи їх за якістю. Українцям після Олімпіади в Токіо, зрозуміло, більше подобається «американська» система… Але яка з них направду справедливіша?

Знов ж таки, однозначно відповісти важко. З одного боку, будь-яка медаль Олімпійських ігор — це значне спортивне досягнення, тому пристойна кількість нагород, завойованих збірною України, свідчить, без сумніву, про непоганий потенціал українського спорту. Але з іншого боку, переможець у спорті завжди тільки один. Це чемпіонка або чемпіон, що виборює, вириває, вигризає золоту медаль! А усі решта, навіть срібні й бронзові призери, яких у нас на Іграх у Токіо так багато, у спорті програють…

Єдину золоту медаль збірної України завоював борець греко-римського стилю Жан Беленюк. 30-річний українець боровся справді по-чемпіонськи: з упевненістю у своїх силах, маючи чіткий план на кожну сутичку й зберігаючи востіину олімпійський спокій. На цій Олімпіаді Беленюк був на голову сильнішим від своїх суперників, і саме тому переміг.

Срібних медалей у збірної України аж шість. Це справді багато, тому, здавалося би, ті, хто говорять зараз про фатальне невезіння, що спіткало наших олімпійців у Токіо, мають рацію. Мовляв, якби бодай трохи підфартило, то мали би ще кілька золотих нагород, завдяки чому були би не на 44-му місті у медальному заліку, а у топ-30 чи навіть топ-20… Утім, як на мене, розмови про тотальний нефарт збірної України, який і позбавив її багатьох золотих медалей, — явне перебільшення.

За великим рахунком, із шести срібних медалей збірної України на Олімпіаді в Токіо помітний «золотий полиск» має тільки нагорода боксера Олександра Хижняка. Він упевнено виграв два раунди фінального бою проти бразильця (судді двічі дали по 5:0), і мав доводити поєдинок до переконливої перемоги. Але раптом пропустив сильний удар і опинився у нокауті… Звісно, у боксі таке трапляється. Утім, якби наш «полтавський танк» у третьому раунді не попер на рожен, а діяв трохи розсудливіше, навіть хитріше (як-от Беленюк у своїй фінальній сутичці!), то «золото» від українця не втекло би. Зрештою, Хижняк пропускав удари і у півфіналі, просто той філіпінець не влучав так точно, як бразилець у фіналі… До поразки нокаутом у фіналі Олімпіади Хижняк виграв 62 бої поспіль! Схоже, ті успіхи змусили Олександра забути про одну з основ боксу — надійну роботу в захисті.

Решті наших срібних призерів закинути немає чого. Срібні нагороди плавця Михайла Романчука, борця греко-римського стилю Парвіза Насібова, каратистки Анжеліки Терлюги, каноїсток Людмили Лузан/Анастасії Четверикової і трекової велосипедистки Олени Старікової є справжнім подвигом! «Срібло» було їхнім максимумом. Вимагати від них «золота» було би неправильно, тому що їхні суперники, які у підсумку стали першими, на цій Олімпіаді були просто сильнішими.

Хід олімпійських змагань показав, що не було в збірної України реального «золота» й серед наших бронзових призерів.

Поразку у півфіналі дзюдоїстки Дарії Білодід назвали сенсацією. Рік тому, коли й повинна була відбутися Олімпіада-2020, це справді було би так. Тоді перевага Білодід над суперницями була беззаперечною. Але через пандемію Ігри на рік відклали, і 20-річній Дарії довелося цей рік триматися у ваговій категорії до 48 кг — аби саме в ній виступити на Олімпіаді у Токіо. Аби не набрати «зайву» вагу, українка цілий рік «сиділа» на дієті. А от нижчі на зріст суперниці у їжі себе не обмежували, і у вирішальну мить це далося взнаки. Нашій юній красуні трохи не вистачило потужності, аби дотиснути японку в півфіналі…

Перед початком змагань у карате (куміте) багато говорили про «золоті» шанси львів'янина Станислава Горуни. Але у Токіо він виступав не так яскраво, як може, і вже перед півфінальною сутичнокю було зрозуміло, що вище голови Горуна на цих Іграх не стрибне…

Надії на медаль були у нас і в тенісі. Але насправді сподіватися на те, що Еліна Світоліна зможе виграти олімпійський турнір, було не варто: цього сезону найкраща українська тенісистка виступала відверто слабко. Те, що вона за таких непростих погодних умов добралася у Токіо до півфіналу, вже неабияке досягнення. У півфіналі трапилася та осічка, яка колись мала трапитися, адже цього сезону Світоліна стабільного тенісу не демонструє. На щастя, у матчі за третє місце Еліна здійснила ще один героїчний «камбек» на цій Олімпіаді, і буквально вирвала «бронзу»! Але, повторюся, реальних надій на «золото» у тенісі у нас на цих Іграх не було.

Нарешті, «стопудову» золоту медаль для України багато хто бачив у секторі для стрибків у висоту, де у фінал пробилися відразу три українки — Ярослава Магучіх, Ірина Геращенко і Юлія Левченко. Але, попри багаті аванси, «нагора» наші стрибунки видали лише «бронзу». На жаль, боротися за «золото» наші стрибунки були не готові, насамперед ментально… Мене особисто найбільше розчарувало не те, що головна надія України Ярослава Магучіх не змогла взяти золоту медаль, а її реакція на цей результат. «У мене є „бронза“. Це круто, тому що це моя перша доросла Олімпіада, — розповіла Ярослава. — Я взагалі кайфую від того, що перебуваю тут, що була у фіналі… Я щаслива». Це добре. Але, якщо відверто, не зрозуміло, чому це «круто», коли лідерка сезону, на яку були «золоті» надії, програла у фіналі відразу двом суперницям. У такому випадку доречніше було би сказати «я розчарована»… І напевно, Магучіх було зовсім не обов'язково радісно фотографуватися разом із представницею ОКР Ласіцкєнє, яка стала чемпіонкою.

Власне, саме легка атлетика, поряд зі спортивною гімнастикою, стала чи не головним українським розчаруванням у Токіо. У спортивній гімнастиці ми вперше на Олімпіадах залишилися без жодної нагороди, а у легкій атлетиці, де колись збирали непоганий медальний врожай, вибороли єдину «бронзу»… Добре хоч, у Токіо був класний виступ 20-річного метальника молота Михайла Кохана, який був четвертим. На Олімпіаді-2024 у Парижі, якщо обійдеться без травм, Кохан цілком зможе претендувати на медаль.

І все-таки — як оцінити виступ збірної України на Олімпаді у Токіо? Як на мене, позитиву було все-таки більше. Але «розбір польотів» зараз зовсім не головне.

Набагато важливіше зробити все, аби наші атлети змогли розкрити свій потенціал. А його мають, зокрема, зокрема, і наші стрибунки у висоту, і метальник Кохан, і каноїстки Лузан і Четверікова (вже навіть пообіцяли обійти китаянок!), і плавець Романчук, і боксер Хижняк (якщо не піде у професіонали), і 15-річний стрибун у воду Олексій Середа (у фіналі на 10-метровій платформі був шостим). Звісно, не сказала свого останнього олімпійського слова й дзюдоїстка Білодід (імовірно, перейде у важчу вагову категорію). Уже пообіцяв переплавити своє олімпійське «срібло» на «золото» 22-річний борець Насібов… Якщо держава допоможе нашим молодим і перспективним спортсменам належно підготуватися до наступних Ігор (а до них не чотири, а три роки!), то на Олімпіаді-2024 нам уже не доведеться обирати, який з двох медальних рейтингів кращий…

Читайте також: Україна у ТОП-20 на Олімпійських іграх 2020