Чому лікарі не купують картини?

Збираючись минулого року на весілля до друга, я навідався до одного відомого ужгородського художника, щоб придбати в нього картину на подарунок. Під час огляду колекції між нами зав’язалася принагідна розмова. Шановний художник розповідав, що в нього вже добрих десять років ніхто не купував картини на весілля — бо ж усі тепер приносять гроші в конвертах. Та й загалом дуже змінився портрет покупця творів мистецтва — якщо раніше це була в широкому сенсі міська інтелігенція, то нині зазвичай це галеристи чи бізнесмени.

Я розумів, що він має на увазі, адже бував у помешканнях кількох ужгородських родин, де ще зберігся дух «старого Ужгорода». Де справді вважалося справою доброго смаку (і мірилом достатку) мати власну колекцію живопису від місцевих майстрів, і в кожній кімнаті висіло по кілька картин. До приходу совєтів і ще якийсь час після «визволення» саме міська інтелігенція — лікарі й учителі — були найчастішими клієнтами художників. Але з часом, і особливо протягом останніх десятиліть, це змінилося кардинально; головною причиною, звісно, є зубожіння інтелігенції, але, на мою думку, питання також і в освіті…

Я згадував про це на минулих вихідних під час Україно-Швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти». Якщо коротко, то організатори запросили мене провести творчий вечір для лікарів з усіх куточків країни, які з’їхалися в затишний комплекс під Ужгородом для проведення свого форуму. І зовсім несподівано для себе я залишився у цьому цікавому товаристві не тільки на час творчого вечора, а на всі три дні форуму. Бо за якістю й насиченістю програми цьому лікарському форуму міг би позаздрити будь-який think-tank.

Судіть самі: в рамках проєкту перед лікарями виступили Михайло Винницький (керівник секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти), військовий капелан і засновник Української Академії Лідерства Андрій Зелінський, економіст і екс-міністр Павло Шеремета, колишній ректор НАУКМА і екс-міністр Сергій Квіт, колишній головний архітектор Львова, урбаніст Юліан Чаплинський, кримсько-татарську програму представили Таміла Ташева, Алім Алієв і Арсен Жумаділов; крім літературного вечора, відбулися показ фільму і джазовий концерт… Погодьтеся, це справжній інтелектуальний фестиваль!

Ясна річ, не забракло на форумі й вузькоспеціалізованих медичних дискусій, виступів людей, які втілювали і досі борються за медичну реформу в Україні, які створюють візію майбутньої системи охорони здоров’я — орієнтованої на пацієнта. Та все ж саме культурна, інтелектуальна складова були ключовими протягом цих трьох чудових днів у Карпатах. Мета власне такого наповнення програми проста: працювати над розширенням загального світогляду, стимулювати не тільки професійний, а й особистісний розвиток, бодай на кілька днів вирвати лікарів з постійної суєти і клопотів, щоб нагадати, що всі реформи, вся ця багаторічна боротьба за поступ доказової медицини в Україні відбувається не відокремлено, а є частинкою великої, широкої боротьби за розвиток нашого суспільства, за кращий рівень життя, за нову філософію громадянської етики.

Цей потужний форум — не тільки про лікарів, він про суспільство, про постреволюційну Україну і формування зв’язків між людьми, які реформують країну в різних сферах. Бо ж виявляється, що лікареві цікаво послухати письменника, письменникові — економіста, а економіст приходить на лекцію до військового капелана. Усе це не тільки цікаво, а й надихаюче, бо раптом усвідомлюєш, наскільки багато в нашій країні прекрасних людей, які кожен на своєму місці щось роблять для спільної справи.

Джерело