Передплатити Підтримати

Росія 20 років створювала умови для вторгнення в Крим

Деокупація півострова має стати нашою національною ідеєю

Російський журналіст Леонід Парфьонов записав відеозвернення, в якому висловив обурення намаганням вже українського журналіста Євгена Кисельова отримати однозначну відповідь на питання: «Чий Крим?». У відео натякається, що в Росії існує загроза притягнення до кримінальної відповідальності за згадку про українську приналежність Криму. Але, покарання — це тільки одна сторона кримської медалі.

Російське суспільство має стійкий запит на покражу Криму. З цим змушені рахуватися всі, хто бажає зробити кар'єру в публічній російській сфері. Парфьонов не єдиний, хто відповідає ухильно. Згадаємо промови російського опозиціонера Олексія Навального, або кримські «ані вашим, ані нашим» тези кандидатки на пост президента Р Ф Ксенії Собчак, — пише Лариса Волошина для «Української правди».

Згідно з результатами соцопитування «Левада-Центром» від квітня 2021 року, 86% росіян стабільно підтримують спробу незаконної анексії Криму. Цей показник майже не змінюється з 2014 року. Попри санкції, ізоляцію та суттєве погіршення життя самих опитаних, що вони теж визнають.

Найцікавішим в цій історії є те, що всього за 20 років до початку окупації, в 1994 році, російська соціологія давала геть інші цифри. Тоді більшість росіян відкидали ідею захоплення півострова силою.

Що ж стосується кримчан, то тільки за 2012 рік частка тих, хто «підтримує включення автономії в склад РФ», зменшилася на 15% і стала меншою за тих, хто волів би бачити півострів в складі України. Про це свідчать результати дослідження, яке проводила компанія Research & Branding Group на замовлення ПРООН в Криму. На момент окупації більше половини місцевих мешканців півострову вважали, що Крим — це Україна.

Цифри доводять, що суспільний запит серед росіян на міжнародний злочин штучно створювався протягом 20 років. У Криму ж цей запит не прижився зовсім. Тоді, що ж сталося? Чому росіяни змінили думку? І чому кримчани не висловлювали масового обурення?

Є кілька пояснень. Російська пропаганда завжди апелювала до образи громадян, яку сама ж і насаджувала. Це те, що Френсіс Фукуяма називав формуванням ідентичності за допомогою політики скривдженості. Росіянам навіювалося відчуття поразки через втрату Криму, який Хрущов нібито «подарував» Україні.

«Ти мені ще за Крим та Севастополь відповіси» — фраза з культового фільму «Брат-2» в повній мірі показує претензію росіянина, який є нащадком тих, хто завойовував Крим до українців, які отримали його «задарма».

В Криму російська інформаційна тактика була трохи іншою. Серед мешканців півострова формувалася кримська регіональна приналежність, яка мала запобігати розвитку відчуття політичної спорідненості з українською державою. Паралельно навіювалася думка, що Україна — не суб'єктна. Особливо це стало помітно за кілька років до вторгнення.

Приблизно за рік до окупації кримська радіостанція «Транс-М Радіо» почала транслювати російські новини замість кримських та українських.

Також на багатьох інших кримських радіостанціях та телеканалах в сюжетах новин звучало: «Янукович сказав, Азаров заявив, Тимошенко та Луценко оскаржили». І тут же «президент Володимир Путін провів нараду». Таким чином, справжнім президентом виставлявся лише російський лідер. Всі інші — тільки прізвища, навіть без по-батькові.

Щодо насаджування ідентичності скривдженості, то кримчанам доводили, що Україна не фінансує, не допомагає, забула про Крим. Одночасно з російського бюджету виділялися кошти на злети реконструкторів, козачі організації, російсько-кримські професійні платформи: вчителів, викладачів вузів, культурних діячів, бібліотекарів, чиновників.

Проводилися концерти та фестивалі. Так, в 2007 році в кримській пресі з'явилося повідомлення про те, що Міністерство оборони РФ «пожертвувало» на розвиток дитячих військово-патріотичних організацій Криму півмільйона доларів. Створювався контраст, де Росія дбає, а Україна — таке собі «потєшнє» утворення, яке і державою-то назвати складно.

«Що мені дала ця ваша Україна?», — говорили під час окупації люди у відповідь на пропозицію подумати, а що тобі дасть ця Росія, якщо вона зі старту починає з крадіжки?

Образа та зневага до свого — ось як російська пропаганда домоглася дезорієнтації місцевого населення.

«Такого роду операції, звичайно, спонтанно не робляться. Я переконаний, що це готувалось роками. Просто вони чекали зручного моменту. А зручний момент був, коли Україна була максимально ослаблена і завдяки зусиллям Януковича обороноздатність України була зведена до нуля», — говорить лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.

Є ще один адресат російської пропаганди, про якого ми маємо згадати. У мешканців материка створювалося уявлення, що Крим — це проросійська більшість і трошки кримських татар. Причому останні аж ніяк не роблять на півострові української погоди.

Читайте також: Міністр вирішив, що краще відставка, ніж сором відключення мереж

Це була неправда. Так, у 2012 році під час голосування до парламенту Криму, 25% голосів кримчан було віддано за опозиційну партію «Батьківщина». Вдумайтесь! Пропорційно це співставно з результатами, які ця партія отримала у Верховній Раді України. Кримські електоральні уподобання були якісно кращі за вибори в місцеві ради багатьох українських міст.

Але міф про «завжди російський Крим» живий і досі. Скільки українців щиро впевнені, що «кримчани самі захотіли до Росії»? І це попри те, що вже восьмий рік поспіль в Криму продовжуються акції протесту, кримські татати та проукраїнські активісти йдуть до буцегарень через відкритий спротив окупації.

«Вже багато років Росія вдається до гібридних методів, якими порушує стабільність та підриває державність і суверенітет сусідніх з нею країн. Збройні конфлікти, фейкові „народні волевиявлення“, введення або підтримка окупаційних сил — набір інструментів давно відомий. У такий спосіб Росія підриває архітектуру глобальної безпеки, побудовану на засадничих міжнародних документах та нормах міжнародного права», — зазначає перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова.

І тут ми підходимо до основного питання. На що мають бути направлені зусилля державної інформаційної політики по Криму? Відповідь очевидна. Крім інформаційної підтримки півострова, основною задачею має стати створення серед мешканців материкової України стійкого запиту на деокупацію Криму.

Це має стати національною ідеєю, потребою, втілення якої палко бажає кожен український громадянин.

В принципі, варто прагнути створення такої громадської думки, при якій жоден український публічний діяч не наважився б заперечувати українську приналежність Криму та сумніватися в необхідності деокупації. Причому, як і у випадку з Парфьоновим, не стільки через страх кримінального переслідування, скільки через небажання втрачати прихильність українців.

Джерело