Передплатити Підтримати

Це не просто пропаганда. Навіщо Росія подала до суду на Україну

У Росії була спроба використати Європейський суд з прав людини не тільки для пропаганди, але і для абсолютно конкретних рішень

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), до якого Росія звернулася з першою у своїй історії міждержавною скаргою — зрозуміло, на Україну — відмовив Росії у термінових проміжних заходах щодо позову.

Коли подробиці російської скарги були оприлюднені, спостерігачі оцінили її як набір пропагандистських штампів, що з’явилися у російському інформаційному просторі після українського Майдану 2013−2014 років. Тут і загибель людей під час Майдану і «у результаті обстрілів суміжної території Росії», придушення свободи слова і переслідування інакомислячих, дискримінація російськомовного населення і російського бізнесу, блокування Північно-Кримського каналу і навіть … відповідальність за загибель малайзійського літака Boeing 777 у небі над Донбасом у 2014 році.

Було очевидним, що головна мета Росії — використовувати майбутній процес як пропагандистську альтернативу тим процесам, які відбуваються після подачі скарг України проти Росії. Одним із найбільш важливих рішень останнього часу стало визнання судом обґрунтованості української скарги щодо Криму — зокрема, у тому, що стосується незаконного нав’язування російського громадянства жителям Криму, рейдів силовиків до приватних будинків, експропріації майна без компенсації і придушення неросійських ЗМІ і української мови у школах півострова.

Однак у Росії була спроба використовувати ЄСПЛ не тільки для пропаганди, але і для абсолютно конкретних рішень. Проміжними забезпечувальними заходами передбачалося зобов’язати Україну припинити блокування надходження води до Криму і перестати обмежувати права національних і мовних меншин. А ЄСПЛ відмовився це робити «через відсутність реального ризику нанесення непоправного збитку основному праву, що випливає з Європейської конвенції про права людини». І це ще раз продемонструвало, що світ живе у своїй реальності, а Росія — у своїй.

У цій, російської реальності, якраз у день засідання суду Росія видала Білорусі спортсмена Олексія Кудіна, який виступав проти режиму Олександра Лукашенка. Хоча рішення ЄСПЛ недвозначно заборонило Росії це робити. І у цій російської реальності в день, коли ухвалювали рішення ЄСПЛ щодо забезпечувальних заходів, у Росії були оголошені іноземними агентами ще кілька незалежних журналістів.

Ситуація справді виглядає парадоксально. Росія демонстративно не виконує рішень ЄСПЛ — але у той же час скаржиться до ЄСПЛ на Україну. Росія видає політичних в’язнів — але звинувачує Україну в порушеннях прав людини. Росія тисне на незалежні медіа — але звинувачує у цьому Україну. Російські керівники не раз стверджували, що вода з Північно-Кримського каналу півострова абсолютно не потрібна — а тепер хочуть притягти Україну до відповідальності за «блокаду Криму». І таких логічних невідповідностей у діях Кремля предостатньо.

Іноді здається, що це не просто пропаганда. Що російські керівники самі себе переконали, що брехня — це правда і щиро дивуються, коли міжнародні інституції відмовляються брати участь в їхній грі.

Джерело