За хвилину до третьої світової
Чому Росія заявляє, що стріляла в есмінець «Дефендер», а британці стверджують, що нічого не помітили. Чи може Друга Кримська стати Третьою світовою?
За роки путінського правління світ якось звик, що російський лідер, а разом із ним і все його оточення живуть, за влучним зауваженням Ангели Меркель, в паралельній реальності. Але якоїсь миті справжня реальність, назвемо її «реальність-1», і путінська «реальність-2» зіштовхуються, і відбувається конфлікт. Як, наприклад, той, що стався
Міністерство оборони Росії вважає, що «Дефендер» зайшов у російські територіальні води, тому російські військові відкрили попереджувальний вогонь за курсом його руху.
За даними відомства Шойгу, о 12.06 і 12.08 прикордонний сторожовий корабель здійснив попереджувальну стрільбу, а о 12.19 літак Су-24М здійснив попереджувальне бомбометання за курсом руху есмінця «Дефендер». Російські бомбардувальники використали чотири осколково-фугасні авіабомби для припинення дій британського корабля, стверджується в повідомленні. За версією
«О 12.23 спільними діями Чорноморського флоту та прикордонної служби ФСБ Росії есмінець УРО „Дефендер“ покинув межі територіального моря Російської Федерації», — гордо рапортує Міноборони Росії.
За версією британських військових, усе було зовсім не так, а саме розмірено, буденно і навіть нудно.
«Дефендер» здійснював плановий перехід із Одеси в напрямку Грузії через Чорне море, — заявив міністр оборони Великої Британії Бен Воллес. — Згідно із звичайною для цього маршруту практикою, корабель ішов міжнародно-визнаним коридором розділення руху. Як завжди відбувається в таких випадках, російські кораблі стежили за його курсуванням, корабель також повідомили про навчання, які відбувалися на деякій від нього відстані".
Тобто, ніхто в есмінець «Дефендер» не стріляв, ніхто в нього бомби не метав, а росіяни були делікатні та превентивні. В тому сенсі, що попередили британських моряків про свої навчання.
Дві різні картини світу.
Путінська Росія вважає Крим своєю частиною, український народ частиною російського народу, Україну — історичним і географічним непорозумінням, а Чорне й Азовське моря — своїми внутрішніми озерами. Але так вважає тільки путінська Росія.
Увесь світ думає інакше. Крим — це Україна, окупована Росією, український народ — один із європейських народів, Україна — велика європейська держава, а Чорне море відкрите для судноплавства.
І цією загальноприйнятою картиною світу керувався «Дефендер», коли спокійно йшов із українського порту в Одесі в українських водах повз український Крим, прямуючи до Грузії.
Російська картина світу була широко представлена в програмі «60 хвилин» від
Лідер ЛДПР Же (дослівне цитування):
«Ми пам’ятаємо Кримську війну! Це була репетиція Першої світової! Британія завжди ненавиділа нас! Британці — вони приречені! Вони убили Павла Першого, Олександра Першого, Распутіна! Нам потрібно наступного разу не попереджати, а знищувати на далеких підступах! Це останній подих немічного британського лева, і з ним буде покінчено! Ніколи НАТО не воюватиме з Росією! Ми можемо Лондон розбомбити! Ми можемо увесь британський флот утопити, і нічого не буде! Вони ситі, задоволені, а воюють голодні! Україні — кінець! Потрібно заарештувати Зеленського!» Кінець цитати.
Віце-спікер Держдуми Петро Толстой:
«Стріляти на поразку, давати по зубах! Ще раз зайдуть — потопимо! У них немічний лев, а у нас молодий ведмідь! Україна — це європейське Сомалі! Медузи в Чорному морі за нас! Україна — це просто непорозуміння на карті Європи». Кінець цитати.
Божевільні розмови не завжди конвертуються у божевільні вчинки. Адже у путінській Росії за войовниче «речеиспускание» відповідають одні, а за вчинки, а також і за військові дії — інші. І тут доречно згадати конфлікт, що стався 25 листопада 2018 року в Керченській протоці, коли Збройні сили Росії та кораблі Берегової охорони Прикордонної служби ФСБ Росії затримали кораблі Військово-Морських сил України, що намагалися пройти з Одеси до Маріуполя через Керченську протоку. Чому тоді українські кораблі затримали, українських моряків узяли в заручники, а «Дефендер» навіть не спробували затримати?
Причина навіть не в тому, що спроба здійснити прийом «навала», за допомогою якого сторожовик ФСБ затримав маленький український буксир, щодо «Дефендера» сприймалася б як спроба Моськи навалитися на слона. За усього свого публічно демонстрованого божевілля, Путін і те його оточення, що відповідальне за виробництво не лише слів, але і рішень, періодично визирають за межі своєї паралельної реальності у реальність справжню. Тому зовсім уже самогубних вчинків доки не здійснюють. А спроба потопити або навіть просто затримати британський ракетний есмінець, що є частиною збройних сил ядерної держави, члена НАТО, — це вчинок близький до самогубства. Та й щодо українських кораблів ситуація змінилася. Навчання Sea Breeze, у яких разом із Україною беруть участь 32 країни НАТО та партнери, 32 кораблі, 40 літаків і 18 команд спецоперацій, демонструють Росії, що хоча Україна і не член НАТО, колективний Захід її на поживу Путіну не віддасть.
Аналогії з Кримською війною, про яку згадав лідер ЛДПР, за всієї своєї умовності, дуже корисні. Микола I теж жив у світі, зітканому зі спогадів про перемогу над Наполеоном, про те, що Росія — жандарм Європи, Чорне море повинне стати внутрішнім озером Російської імперії. Як наслідок — Росія втратила увесь Чорноморський флот, території та політичний вплив.
Відтоді минуло понад 160 років, а риторика ура-патріотизму майже не змінилася. Ось що писав тоді «наше майже усе» Федір Іванович Тютчев:
«Давно вже можна було передбачити, що ця скажена ненависть, яка з кожним роком усе сильніше і сильніше розпалювалася на Заході проти Росії, зірветься коли-небудь із ланцюга. Ця мить і настала. Це увесь Захід прийшов виявити своє заперечення Росії та перепинити їй шлях у майбутнє».
А ось учасник Кримської війни Лев Толстой, великий предок свого нікчемного нащадка, був, скоріше, пацифістом і не любив патріотів. Мабуть, людина з розумом та совістю, що побувала на війні, неминуче стає пацифістом. Може, саме тому і Хрущов, і Брежнєв, щоразу підійшовши до смертельної межі протистояння в Холодній війні, знаходили шляхи компромісу.
На жаль, у Путіна такого досвіду немає.
