Передплатити Підтримати

Нові кордони і нова війна. Чому футбол зараз — не головне

Кожній проблемі має бути відданий її пріоритет. Вміння правильно розставляти проблеми у міру їх важливості — запорука існування держави

Знаєте, як зіграла збірна Ізраїлю з футболу? Збірна ось цієї маленької країни посеред пустелі з населенням лише дев’ять мільйонів осіб? Яке вона місце зайняла? І який у неї рейтинг?

Я ось гадки не маю. Я взагалі не знаю, на якому вони місці в турнірних таблицях на чемпіонатах, хто у них там форвард і зірка, і чи є у Ізраїлю в принципі збірна з футболу або хоч одна команда.

Але я знаю про Ізраїль, що у нього є неймовірна, фантастична медицина. Безкоштовна для громадян, між іншим. Що ця країна зробила з пустелі цукерку. Побудувала ЦАХАЛ, найпередовішу армію на планеті. Створила Моссад — просто неймовірну спецслужбу. І такий же неймовірний Шабак. Побудувала «Меркава», найкращий танк землі. Виробляє найкращі безпілотники. Виробляє реактивні двигуни, літаки, авіоніку, ракетні двигуни, супутники та самі ракети. Так, так, Ізраїль — космічна держава, ви знали це? Одна з десяти, якщо не помиляюся. Зі своїм космодромом і власними носіями, які виводять власні супутники.

І, з усього видно, це і ядерна держава теж.

І ще єдина країна в світі, що володіє Залізним куполом. На який зовсім недавно весь світ дивився, роззявивши рота.

І мені загалом все одно, з якого місця у представників цієї країни ростуть ноги, щоб бити ними по м’ячу. Мені набагато важливіше, звідки у них ростуть руки. І голова.

Ви знаєте, яке місце на Євробаченні зайняла Швейцарія? Так, так, ось ця країна розміром з цукерку, три чверті якої займають гори?

Я не маю абсолютно жодної гадки. Як вони там грають на своїх гірських швейцарських трембітах у національних капелюхах з пером. Або що у них там.

Але я знаю, що в Швейцарії — найпотужніша армія Європи. За дві години ця країна здатна розгорнути армію в 650 тисяч, а за добу — в мільйон сімсот тисяч. І ця армія має мало не тисячу одиниць бронетехніки, чотирнадцять ескадриль з трьомастами п’ятдесятьма винищувачами і військовим бюджетом в п’ять мільярдів. В якій служать всі, від 18 до 60. І де ти зобов’язаний зберігати свою гвинтівку вдома.

Я не знаю, як виступили Естонія і Фінляндія на Чемпіонаті Європи, але я знаю, що ці дві країни постійно борються за перше місце за освітою серед шкіл. Цього року, якщо не помиляюся, найкращими школами Європи визнані естонські. А ще в Естонії є Кайтселійт — добровільний союз оборони, який проводить постійні навчання. У якого на озброєнні є «джавелін». Це не армія, знову повторюся. Це добровільний союз громадян. У яких є право на зброю.

Я не знаю, що там з футболом у Литві, але в Литві є союз стрільців чисельністю до двадцяти тисяч.

Я навіть не знаю, як виступили на Євробаченні Німеччина, Франція і Британія. І чи вийшли з групи Норвегія зі Швецією.

Ну, тут можна нічого не говорити.

Я дуже радий, що в Spotify український колектив посів перше місце. Але ні безпека, ні життя, ні здоров’я, ні освіта дітей, ні безпека на дорогах не залежать від того, скільки мільйонів людей завантажить трек «Шум». А ось від відсутності — сьомий рік — структури територіальної оборони в країні, що воює — залежить. І від доріг залежить. І від медицини.

Так само нічого з перерахованого вище не залежить від того, як одинадцять осіб в Україні вміють бити ногами по м’ячу.

А від відмови зустрічі президента США з президентом України, відмови в транші МВФ і розгону наглядової ради Нафтогазу — залежить безпосередньо.

Я все розумію. І про становлення нації, і про її єднання, і про пошук і набуття нею своїх об'єднувальних тригерів, які змушують пишатися приналежністю до неї. І про те, що, скільки можна вже негативу і розчарувань, хоч у чомусь досягти перемоги, хоч десь бути найкращими, ми не якісь там задвірки, і про значення перемоги Джамали на тому ж Євробаченні, коли це було так потрібно, і про роль футболу — як і в світі, так і для нації.

Я все це чудово розумію.

Але від програшу збірної України не стане гірше. От взагалі. Їй є чим пишатися. Україна — країна з неймовірним набором неймовірних досягнень. Один Майдан чого вартий. І Томос, і армія, і свобода, і гідність.

Але і від виграшу своєї збірної із забивання м’ячів країна не стане краще теж. Проблем в Україні — вагон і маленький візок. А ті проблеми, що почали вирішуватися, зараз в кращому разі або стоять на місці, або відкочуються назад.

Забивання м’яча — це забивання м’яча. Всього лише. Воно не дасть ні свободи, ні повернення територій, ні деокупації, ні поліпшення рівня життя, ні медицини, ні освіти. Ні запобігання новій хвилі смертей від штаму «Дельта», який вже почав занурювати в колапс Росію, а, значить, за пару-трійку тижнів прийде і до України. А виявлено вже новий штам «дельта плюс».

Я це не до того, що нам не потрібні футбол і Євробачення. А до того, що всьому своє місце. Кожній проблемі повинен бути відданий її пріоритет. Уміння правильно розставляти проблеми у міру їхньої важливості — а потім їх і вирішувати! — запорука існування держави.

А ні футбол, ні конкурс пісні й танцю не є ні першою, ні другою, ні навіть десятою за значимістю проблемою сучасної України.

Після Шушинского меморандуму, підписаного тиждень тому між Туреччиною і Азербайджаном, війна Росії та Туреччини, цієї нової висхідної зірки на небосхилі імперій і величі, стає практично неминучою. Це означає, що один там півострів набуває стратегічного значення. А це означає, що у Росії немає іншого виходу, крім як почати пробивати туди сухопутний коридор.

Що, своєю чергою, означає нову, хорошу таку, війну з Україною.

Скільки залишилося часу? Не знаю. Але новий переділ кордонів і сфер впливу як мінімум в регіоні в двадцять першому столітті стає дуже і дуже ймовірним. Світ почав рухатися, старий світопорядок, як було сказано вже сто разів, зруйнований. Встановлюватиметься новий. З новими кордонами. І новою війною.

Я взагалі боюся, що Дебальцеве, Іловайськ і ДАП в майбутніх підручниках історії будуть згадані одним рядком як «Незначні локальні прикордонні сутички в період збільшення відцентрових сил».

Ймовірно, воювати в новій війні доведеться вже нашим дітям. Ми залишаємо її на їхні плечі. Але подумати про це я б запропонував вже зараз. І вже зараз запропонував би почати робити все для того, щоб мінімізувати їхні смерті. Працювати, працювати й працювати. Будувати, будувати й будувати.

Країну. Армію. Економіку. Оборону. Науку. Медицину. Суди. Дороги. Усе. Взагалі все.

А ось потім вже — подивився б футбол і Євробачення. Сильно потім. Дуже сильно. Коли переможемо.

Джерело