Передплатити Підтримати

Три горішки для Зеленського

Відносини Україна – США з часів президентства Леоніда Кучми називають "відносинами стратегічного партнерства". Щоправда, за кожного його наступника воно мало власні особливості

Віктор Ющенко з подачі Вашингтону закликав до демократизації Куби та Білорусі та здійснив невдалу спробу отримати ПДЧ для вступу України до НАТО. Віктор Янукович віддав кілька десятків кілограмів збагаченого урану за можливість потиснути руку Бараку Обамі. Петро Порошенко зумів добитися скасування ембарго на постачання летальної зброї Україні та поновлення функціонування комісії стратегічного партнерства.

Наївно вважати досягненням космічної ваги запрошення до Білого дому, яке озвучив Джозеф Байден під час телефонної розмови з Володимиром Зеленським 7 червня. Україна цікава Сполученим Штатам як противага Російській Федерації.

Те, що лапа російського ведмедя застрягла у солом’яному бичку, якого сьогодні дуже нагадує Україна, дає Вашингтону певний простір для маневру.

Тому для Штатів здати Україну на поталу Путіну об’єктивно невигідно навіть після його обуреного інтерв’ю телеканалу «Россия».

Вашингтон і Москва — кожний у властивій собі манері — в інформаційному просторі підвищують ставки напередодні саміту президентів США та Росії у Женеві 16 червня.

Володимир Зеленський гучно заявив Axios, що готовий зустрітися тет-а-тет з Байденом у будь-якій точці планети. У багатьох з тих, хто про це почув, могли з’явитися спогади про довгий шлях додому з Оману у січні 2020 року.

Взагалі український президент у заочному діалозі з американським колегою (детальних подробиць двох їхніх телефонних розмов ми не знаємо) робить ставку на надмірну емоційність. Зеленський наче намагається довести собі та людям, що він з Байденом (і не лише з ним) на рівних. В результаті це спричиняє суттєві непорозуміння між Києвом та Вашингтоном.

Сюжет з корекцією повідомлення на сайті ОПУ про телефонну розмову Зеленського та Байдена колись увійде до підручників з міждержавних комунікацій.

Обґрунтування причин, за якими Байдену приписали слова про підтримку надання Україні ПДЧ та аргументацію Зеленського щодо «Північного потоку — 2», складно знайти як у сфері міжнародних, так і міжлюдських відносин.

Ці помилки посилили ефект від порівняння стриманості адміністрації Байдена у питанні санкцій проти «Північного потоку — 2» з постачанням Росії патронів для зброї, зроблене Зеленським в інтерв’ю Axios — геополітичного несмаку високого рівня.

Воно свідчить, що на Банковій навчилися накачувати президента гучними фразами, проте змістовного розуміння характеру енергетичних інтересів та пріоритетів США там досі немає.

І логіки у роздратуванні потужного партнера, який і без того має чимало причин для сумнівів у доцільності стратегічних відносин з Україною, немає.

Хоча санкції проти українських парламентарів Андрія Деркача та Олександра Дубінського запровадили в останні тижні перебування Дональда Трампа у Білому домі, підстав припускати, що адміністрація Байдена їх скасує, немає.

Це якраз той випадок, коли оспівана українськими політиками чудова орієнтація 46-го президента США у вітчизняних реаліях грає проти України. І самими емоціями тут нічого не взяти.

До речі, від анонсованого візиту Зеленського до Вашингтону виграє посол України у США Оксана Маркарова, яка вже півтора місяця перебуває за океаном, проте досі не вручила вірчі грамоти Джозефу Байдену.

Прикро спостерігати, як українсько-американські відносини стають предметом лобістських змагань, причому Україна тут грає, як кажуть, другим номером.

Лобізм за правилами — елемент американської політичної культури, проте Зеленському це не пояснили.

Шеф ОПУ Андрій Єрмак, коментуючи оприлюднення телекомпанією CNN його розмови влітку 2019 року з Куртом Волкером та Рудольфом Джуліані, висловив притаманну йому на посаді впевненість, що протягом двох останніх років Україна у відносинах зі США все робила правильно.

Якщо перекласти з мови Єрмака загальнозрозумілою, то виходить, що і спроба імпічменту Дональда Трампа після його розмови з Володимиром Зеленським, і відсутність посла США в Україні з травня 2019 року, і наміри Пентагона скоротити на 10 відсотків порівняно з поточним роком асигнування на підтримку обороноздатності України — це нормально та правильно.

Можливо, для Єрмака, який захопився власною уявною величчю та коментує зовнішньополітичні події з підвищеною інтенсивністю, це виглядає нормальним. Для України насправді — ні.

Державний секретар США Ентоні Блінкен після телефонної розмови Байдена та Зеленського не лише нагадав, що США підтримують вступ України до НАТО, але наголосив на очікуваннях Білого дому перед зустріччю президентів.

Це незалежно функціонуюча судова система, транспарентне корпоративне управління на державних підприємствах (у Вашингтоні дали зрозуміти, що побачили нюанси зміни правління НАК «Нафтогаз України) та справжня імплементація антикорупційного законодавства.

Публічно на ці побажання у Києві відповіли звинуваченням Давида Арахамії на адресу опозиційних фракцій, які заважають ухвалювати рішення, необхідні для відновлення співпраці з МВФ. Куди поділися монобільшість «Слуги народу» та більшість «слуг» у всіх профільних комітетах Верховної Ради, Арахамія вирішив не уточнювати.

Нічого дивного, адже поінформовані про українські політичні реалії американці практично прямим текстом дають зрозуміти, що Єрмак заважає розвитку двосторонніх відносин.

Нинішній стан відносин США та України — хороший привід зрозуміти, що прагнення сподобатися Байдену (чи будь-якому іншому президенту потужної країни) є хибним шляхом. Куди більше Україні потрібні внутрішні перетворення та інституційне партнерство. В сучасних реаліях — це обґрунтована боротьба за відновлення Комісії стратегічного партнерства та спроба отримати статус пріоритетного партнера США за межами НАТО вже найближчим часом.

Джерело