Не тільки злодійки, а ще й кепкувальниці
Відомо, якими мудрими, кмітливими, водночас хитрими бувають сороки, ворони та інші пернаті цього виду. Недавно переконався, що вони ще й здатні кепкувати з наc...
Пенсіонер Степан Петрович має на заміській дачі двох сторожових собак. Двічі на тиждень приїжджає «з району» на свою фазенду — привозить їм харчі, здебільшого свинячі реберця, які за час його відсутності Мусі і Броні згодовує сусід.
Того разу собак вдома не було — побігли до ставка таляпатися у підігрітій сонцем воді. Пану Степану треба було спішно повертатися до міста, тож, щоб не гаяти часу, висипав оті реберця у дві окремі миски. Повернуться собаки зі своїх гулянок — перекусять.
Видно, Муха і Броня додому не квапилися. Замість них трапезувати взялися дві великі… чорні ворони-круки, які літали неподалік. Скориставшись відсутністю гавкунів, вони почали споживати їхній харч. Вхопили дзьобом з миски по великій кісточці — і полетіли з ними геть.
Приземлилися метрів за 600, на старому крислатому клені, біля автозупинки, де саме чекав попутнього транспорту пан Степан. Лапками притиснули кісточку до гілки, і давай обдирати з неї залишки м’яса. А потім, наче дерев’яні цурпалки, переламали на шматки і спожили самі реберця. Після ситого обіду кілька разів задоволено каркнули, мовляв, дякуємо вам, господарю, — ми не дали вашому добру пропасти…
Степан Петрович сприйняв таку демонстративну поведінку круків як глузування, кепкування. І навіть — як насмішку. Але не образився. Оцінив воронячу непосидючість. І подумки посварив Муху з Бронею, які, залишивши заради гульок свій «пост», зосталися без багатого сніданку.