А могли б і просто послати
Україна у надскладній ситуації. Пандемія, яка вирує. Росія, яка де факто погрожує повномасштабною війною. Величезний дефіцит бюджету. По суті, розбалансування державного управління. Соціальні та політичні протести. Гіпертрофований вплив олігархів
Можливо, у Нью-Васюках Зеленського по-іншому — проводиться Олімпіада, чи Україна вже колонізувала Марс. Але в реальності ситуація близька до системної кризи і хаосу, в який державу може занурити навіть випадковий «чорний лебідь».
У таких випадках вкрай важливою є якісна комунікація і довіра. Власне, це єдині інструменти, за допомогою яких можна дати відповідь на виклики. Бо якщо довіри немає, то і грошей не дадуть (МВФ), і з допомогою у принциповому питанні протистояння російській агресії (яку не зупиняють жодні спроби домовитися десь посередині) теж буде проблема, як видно із скандалу з «вагнерівцями». І суди та правоохоронна система, керовані по дзвінку, яким українці не довіряють, провокуватимуть нові і нові приводи для вуличних акцій.
Завжди є ризик наразитися на звинувачення у підігруванні Порошенку, але Зеленський сам обрав його на роль свого головного «дзеркала», у яке я думаю президенту зараз боляче дивитися. Та й коли ми говоримо про період 2014−2019 років, мова йде про багатьох людей в органах влади, в політиці.
У цю «п'ятирічку» багатьох результатів, особливо у зовнішньополітичній сфері, вдавалося досягти саме завдяки вмілій комунікації та вибудовуванню довіри. І, к*рва, мені подобається, що Порошенко мав мужність публічно перепросити за те, що війна не закінчилася швидко, як обіцяв, хоча його провини у тому, що Росія ввела свої регулярні підрозділи в Україну влітку 2014 року, не було.
Комунікативні навички нинішньої влади — це рівень Мендель, яка на рівному місці спровокувала конфлікт з міжнародними експертами в дискусії чи справді Зеленський бореться з олігархами. Хамовита зверхність до Андерса Аслунда, який вказав на те, що влада боїться вголос вимовити прізвище Коломойського, говорить, що на Банковій геть не розуміють наслідків псування таких стосунків. Адже, скажімо, у гучній публікації The Washington Post щодо відставки голови НБУ Смолія влітку минулого року резюмуюча фраза «слово Зеленського нічого не значить» належить саме цьому відомому експерту, до якого звернулися за коментарем.
З іншого боку, вона не послала його подалі прямим текстом так, як це робить офіційна особа, -радник глави Офісу президента Арестович посилає коментаторів. І не пообіцяла втоптати Аслунда в землю, як робить він же.
І це вже хорошо…
(іронія)
