Передплатити Підтримати

Кому шпетить слово "колаборанти"?

В українському законодавстві не буде слова "колаборанти"

Звучить парадоксально, бо сьомий рік поспіль ми зазнаємо агресії з боку імперського сусіда, з усіма наслідками — тисячами жертв, біженців, руїнами і, куди правду діти, — зрадою.

Але ні, — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Рєзніков впевнено заявляє, що у проєкті закону про державну політику перехідного періоду відмовилися від використання слова «колаборант». «Колаборація має дуже спірне значення і носить негативну конотацію в ставленні до всіх, і під колаборацію можуть потрапити з великою ймовірністю нормальні люди, заручники», — сказав він.

Хоча ще у жовтні минулого року той таки Рєзніков говорив кардинально протилежне: «Сам факт колаборації, потурання окупаційному режимові — це вже відмова від визнання влади країни, громадянами якої вони є. (…) Якщо вчитель в школі навіює дітям, що Україна є їхнім ворогом, я вважаю, що ця людина скоює злочин і не повинна якийсь час мати право вчити дітей». Чому віце-прем'єр і за сумісництвом міністр ТОТ буквально за чотири місяці різно змінив риторику? Чому раптом високий чиновник почав вдаватися до евфемізмів на кшталт коміків з Кварталу 95, які, пригадуєте, винайшли смішний, на їхню думку, відповідник до слова «поліцейська палиця»? Навіщо на Печерських пагорбах знадобилася майже орвеллівська «новомова», коли чуєш одне, а розумієш інше? Все дуже просто. Останнім часом пересічний українець міг собі дуже чітко унаочнити приклади колаборації. Причому вони стосуються не стільки якогось дрібного клерка, що працює у заштатній конторі терористичних квазі-республік ЛНР/ДНР, чи тамтешнього «педагога"-пенсіонера, а внутрішнього зрадництва тут, на теренах вільної від окупанта країни. І здебільша — саме у владних кабінетах, де вирішують, використовувати слово «колаборант» у вітчизняній феміді, чи ні.

Бо що таке колабораціонізм? Це, за Вікіпедією, «(фр. collaboration — „співробітництво“) —у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників і участь у переслідуванні патріотів країни, громадянином якої є колаборант». Зауважмо, безвідносно до того, чи перебуває цей, з дозволу сказати, громадянин під окупацією, чи ні. Мабуть, Олексій Рєзніков та інші законотворці небезпідставно розважили, що запровадивши у правове поле термін «колаборація», таким чином підставляють під удар дуже і дуже впливових, чи не перших осіб країни. Всім же відомо, що «найвидатніший лідер сучасності» дістався влади, пропагуючи на кожному кроці «мир-дружбу-жвачку» з агресором. І хоча його популістична риторика базувалася на наївному і самовпевненому бажанні «зазирнути в очі Путіну» (читай — розсмішити коміка), вона супроводжувалася постійною мантрою — «перестать стрєлять», припинити чинити збройний опір окупантам. Ціна такої політики за два роки каденції Зе! — десятки «похоронок» і сотні скалічених…

Звикнувшись на Банковій, Зеленський відчинив шлюзи для потоку російських агентів у найвищі ешелони української влади. Андрій Єрмак, глава президентського Офісу, не тільки фактично перебрав на себе функції міністера закордонних справ і веде безперервний діалог з Дмітрієм Козаком довкола так званого «донбаського кейсу». Наприкінці минулорічного літа після дзвінка з Банкової зазнала фіаско одна з найуспішніших і найсерйозніших спецоперацій українського ГРУ проти «ваґнерівців». Пішли в унітаз зусилля не тільки наших розвідників, але й їхніх колег зі США та Туреччини. Американці апелюють до Зеленського з приводу цілої агентурної мережі в українському парламенті, пов'язаної з випускником московської Академії ФСБ, нардепом від ОПЗЖ кума Путіна Андрієм Деркачем. Вашингтон загострює свої претензії, запровадивши персональні санкції проти депутата з провладної фракції Олександра Дубінського й інших агентів російського впливу. Зеленський багатозначно мовчить, бо, мабуть, цілком усвідомлює, що ні Держдеп, ні новообраний очільник Америки Джо Байден не забули його ж «жартики» з приводу так званих «плівок Деркача». Як і справу, порушену «200-відсотково"своєю генпрокуроркою Вєнєдіктовою проти громадянина США, який «раптом» став господарем Білого дому.

Але особливо активними наші «неколаборанти» (за Рєзніковим) стали зараз. В.о. міністра енергетики Юрій Вітренко, не криючись, говорить про можливість відновлення постачань російського газу в Україну. Озвучує схожу «соціальну» ініціативу акурат після чергового рандеву Єрмака з Козаком у Берліні. Це при тому, що міжнародні партнери докладають титанічних зусиль, аби покласти край амбітному і, вочевидь, воєнно-стратегічному проєктові Путіна «Північний потік 2». А у самого Зе! — теж прибуток від тепер своєї «ліпєцкой фабрікі» (гадаю, ще не призабулися передвиборчі фейки «кварталівців»?). Російський телеканал СТС придбав франшизу «Студії Квартал 95», і тепер у Лізі сміху братимуть участь команди не тільки з України та Росії, але з ЛНР/ДНР та окупованого Криму. Кінцевий вигодонабувач — Володимир Олександрович Зеленський. «Торгівля на крові», — скажете? «Колабораціонізм», — запитаєте? «Нема такого терміну», — відповість вам пан Рєзніков.

Сказати, що в Україні не протидіють колаборантам, значить, згрішити проти істини. Ось недавно організаторам незаконного референдуму на Луганщині «вліпили» по 5 років… умовно. Тобто карають за участь у дільничних комісіях «цапів-відбувайлів».

І ще одне. Справжні колаборанти, попри те, що Рєзніков не хотів би, аби їх так називали, цілком усвідомлюють, що колись таки доведеться відповідати за зраду. Не даремно ж дванадцять нардепів з проросійської ОПЗЖ вже сьогодні благають про надання їм державної охорони. Чують коти, чиє сало з'їли…

Ігор Гулик для «ВЗ»