“Жеремо більше, ніж зазвичай, аби не пропало”
По святах прийшов у Самбірський корпункт лист від нашої постійної читачки Світлана М. Така собі сповідь господині. Даю його повністю
«Щоразу ловлю себе на думці: до свят ми одні, по святах — зовсім інші. І прошу саму себе не бути такою глупою, але не виходить…
Напередодні Різдва, як і всі інші господині, взялася за заготівлю продуктів. На ринку в Самборі годі пройти — всі щось продають та купують. Судячи з кількості людей та величини тих сумок, які тягнули, бідними українці точно не є.
Моя сім’я «середніх статків». Не розкошуємо: вранці наварюю на цілий день і сім’я з чотирьох осіб все це споживає до порожніх каструль, щоб вранці наварити туди свіжого.
Холодильник наповнюється по мірі його спустошення. Як правило, купую щодня продукти, аби не не псувалися. Але перед святами, то гранд особливий. У магазинах та ринку у мене спрацьовує інстинкт: аби не бракло чогось, бо будемо сидіти кілька днів вдома, хтось може у гості зайти…
З основних продуктів придбала ковбасу трьох сортів — приблизно 250 гривень, м’ясця та лапку на студенину — до 150 гривень, копчена шиночка — до 200, сальцесон — до 100, хлібець — 150, два оселедці — більше 100, дві великі живі риби — майже 200, фарш на голубці — майже 100, фрукти — 250 гривень, солодкі пляцки — 300, спиртне — 300 гривень, сушені білі гриби — 100. Те, що «згрубша» нарахувала. Поміж тим — горошок, майонез, крабові палички, мінеральна та солодка водичка, штруцля, олія, кутя, мак, бульба, морква, буряк та інший дріб’язок…
Ми намарно тратимо сімейні гроші, не знаючи, наприклад, чи вистачить на продукти завтра і якими будуть січневі цифри у вашій платіжці за газ. Цілий день перед Святвечором палила газ на усіх комфорках газової плити. Коли сіли Вечеряти, то не стільки їли, скільки пробували, і майже все залишилося на столі. Вранці дещо повикидувала у відро для недоїдків, дещо сховала у холодильник. Ці страви наступних днів уже ніхто не ходів їсти. Наробила салатів, бо як без них? А раптом хтось з колядою прийде…
Справді, прийшли наші куми, але були настільки ситі, що здебільшого пили узвар, точніше, запивали ним і рицькалися у моїх салатах. На ковбасу та шинку ніхто не реагував. Голубці, политі щедро грибною підливою, лежали у тарілці тьмяно і геть неапетитно. Магазинних пляцків ніхто не пробував — кума казала, що такі самі вдома має. Наступні святкові дні я уже нічого не готувала і оголосила домашнім наказ: жеріть те, що у холодильнику! Не дуже і їли…
У понеділок взяла всього по трішки на роботу. Майже всі принесли те ж саме, що і я. Ніхто не кидався на закладений «святом» стіл. Перекусили. Тепер результат свят: усе, що ми не спожили, вмістилося у семилітрове відро для відходів. Це якраз ті гривні, які перед святами з гаманця витягувала. І тепер сама у себе питаю, навіщо стільки витрачала, заздалегідь знаючи, що воно буде зайвим. Признаюся: у свята і сама їла донесхочу і сім’ю припрошувала, бо шкода було все це викидувати. Звідки зайві кілограми на собі знаходимо? Бо жеремо більше, ніж зазвичай, аби не зіпсувалося. І рухаємося менше, ніж в інші дні — куди йти і що робити у Різдво? У святкові дні та вечори залишаємо собі єдине: комп’ютер-телевізор-диван. Ходимо хіба до кухні. Про яку тут духовність могло йтися?
…Наступного року я знову піду на ринок та у магазини, щоб стіл у мене був не гіршим, ніж у інших. Бо свята ще тривають…"
