Чому прихильників «русского міра» рве на шмаття від згадок про Уляну Супрун

Мочи їх, Супрун. Мочи, як манту.

Супрун написала книгу. І просто підірвала усю медведчуковську шоблу. Усіх цих прихильників «русского міра» просто рве на шмаття від цього. Вони конкурують між собою у наборі образливого г*мна, який називають чи то іронією чи то сарказмом, намагаючись закидати Супрун.

І це ознака одного. Страху. Вони її бояться. До ус*ачки.

От останнім, наприклад, вийшов Москаль і сказав, що Супрун у всіх українців вкрала 20 років життя. Звісно ляпнув це в ефірі у Медведчука. Тобто, якби не Супрун, то українці жили б довше японців. Але прийшла Уляна, зробила реформу первинної ланки, яка, до речі, всім подобається, і навіть медведчуковська шобла це визнає, то українці почали вмирати в 60. Ну, буває.

При чому, Уляна вже не чиновник. Уляна не має великого рейтингу. Вона навіть випилялась чомусь із фейсбуку. Але вони її все рівно бояться.

Чому? З якого такого?

Бо вони бояться того, що уособлює Супрун. Вони бояться тих цінностей західної цивілізації, яка Супрун прищеплює українцям. Так, поки в малих дохах. Поки немає в нас колективного імунітету проти совка і «русского міра», проти корупції. Ще не готове суспільство. Але це не значить, що цього не треба робити. І це не значить, що суспільство, яке зараз не готове приймати такі цінності, не зміниться за 5 чи 10 чи може 20 років. Годинник тікає. І Медведчук його чує. Супрун для них — то те саме європейське майбутнє України, в якому немає їм місця. І вони це знають. І їх це лякає.

А суспільство має змінитися. Або залишитись бідним. Третього не дано. Або йти туди, куди веде Супрун. Або лишатися в багнюці із Москалем і Медведчуком. Бо не можна стати Європою на чолі з Медведчуком. Бо не можна побудувати храм, якщо ти вмієш лише копати могили. Щоб стати Європою, треба зробити Європу із себе. А ніколи совок не приведе до цього.

І ще вони бояться того, чого не розуміють. От, як всі люди. Ми всі боїмося чогось, чого не розуміємо. Це природньо. Це інстинкт. І от вони не розуміють Супрун. Вони обзивали її «єба*ою», також показуючи, що вони її тупо не розуміють. Вони не розуміють, як можна бути великим чиновником і не красти. Це не влазить в їх голову. Вони не розуміють, як можна бути міністром і залишатися простою людиною, яка ходить вулицями із рюкзачком. Вони не розуміють, як це, бути міністром і не йти на компроміси. Не домовлятися. Не зустрічатися «посередині». Бо все їх життя вчило, що саме так досягають успіху.

І це лякає. І з переляку вони продовжують воювати навіть із привидом Супрун. І видаються собі такими сильними кмітливими і хоробрими. Але це все та сама Моська, яка лає на Слона. От вони усі такі моськи, які з переляку атакують щось з майбутнього. Що насувається. І що має їх знести. З їх віллами, ренджроверами, долярами в підвалі. Це кінець їх влади. Влади терористів, які тримають Україну у полоні стокгольмського синдрому совка. І їм не буде де харчуватися. А вони звикли це робити з шиком.

Але чим більше вони бояться, тим голосніше волають. І це чудово. Нехай волають. Нехай конкурують у стилі багна. Нехай. Бо це сигнал того, що європейські цінності з кожним кроком наближаються до перемоги. І одного дня це станеться. І прийдуть до влади люди з такими цінностями. Не малороси. Не совки-корупціонери. І, може, це буде не Супрун. Але це точно буде людина, яка не боятиметься мочити манту.

Джерело