Кремль старанно рив яму для України, але потрапив у неї сам

Дев'ять років тому на московську Болотну площу виходили найрізноманітніші люди. Натовп складався взагалі не тільки з розсерджених городян і обурених хіпстерів. Поруч з ними стояли прихильники найрадикальніших точок зору. Праві читали «Супутник і погром», а той підтримував Навального і критикував Путіна. Імперці писали статті про те, як Кремль здає позиції на всіх фронтах. Ліві твердили про олігархічну змову і вимагали революцію, — пише Павло Казарін для «Крим.Реалії».

Через сімсот днів всі вони будуть хором молитися на Кремль і закликати пустити танки до Львова.

Анексія Криму і вторгнення на Донбас стали блендером, який перемолов російську опозицію до стану повної нерозрізненості. Вторгненням на півострів Кремль зумів об'єднати навколо себе найрізноманітніші групи. Всі ті, хто в 2011 році вимагав зміни влади, в 2014-му стали мріяти про танкові клини, експансію і нові державні кордони.

Кремль подарував кожному саме те, що той хотів. Російським «лівим» — з їх риторикою про боротьбу зі світовим капіталом, він запропонував війну зі світовим гегемоном. Вони всі вирушали на Донбас, щоб битися там з кока-колою, глобалізацією та транснаціональними корпораціями.

Російських націоналістів Москва відправила воювати на Донбас за «російську ідентичність», прапори царської Росії і державну велич. Вони сиділи там в одних окопах з неорадянськими імперцями, які мріяли відродити «радянський народ» під червоними стягами з серпом і молотом. Всі ті, хто ще недавно не подавав один одному руки, знайшли для себе точку перетину. У прицілі якої опинилася наша країна.

Втім, було і те, що всіх їх об'єднувало. Жага реваншу. Незалежно від того, до якої частини спектра зараховували себе російські опозиціонери — травма розпаду імперії виявилася важливішою.

Все, що ми спостерігаємо сьогодні, — це класична спроба обдурити історію. Її проживає будь-яка недорозвалена імперія в той момент, коли відцентровість починає перемагати доцентровість. Мрія про повернення втраченої величі виглядає занадто спокусливою, щоб від неї відмовитися. І довгий список прикладів зовсім не обмежується Веймарською Німеччиною.

З фантомними болями стикалися майже всі країни Європи, яким випало бути імперіями. У п'ятдесяті роки французи билися при Дьєнб'єнфу, щоб повернути під контроль французький Індокитай. У шістдесяті Бельгія вторгалася в Бельгійське Конго. Вся друга половина двадцятого століття — це безперервний процес розпаду європейських імперій, під час якого колишні метрополії намагалися військовим шляхом приструнити повсталі колонії.

І те, чим сьогодні займається Кремль, — це все ті ж граблі, по яких бродили європейські столиці півстоліття тому. Проблема лише в тому, що Москва відчайдушно відмовляється брати до уваги чужий досвід.

Російське вторгнення не тільки допомогло Москві приручити опозицію. Не тільки дозволило Кремлю утилізувати радикалів в окопах Донбасу. Воно ще й запустило в самій Україні процес пробудження. А тому з 2020-го так дивно читати новини про 2013-й. Тому що величина пройденого продовжує кидатися в очі — навіть на тлі примирної риторики нинішнього мешканця Банкової.

Шість років тому Москва зуміла позбутися опозиції і забетонувати режим. Але все це не має нічого спільного з розвитком — якщо тільки не вважати вершиною еволюції армійську колону. Кремль старанно рив яму для сусідньої країни і власних незгодних.

Але в результаті потрапив у неї сам.

Джерело