Передплатити Підтримати

Книгарня є чи нема?

Варто знайти можливість підтримати українські книгарні

Цього тижня навколо «Книгарні Є» вибухнув скандал. Книгарня на своїй сторінці в фейсбуці розмістила пост, який можна було трактувати двозначно, і чимало людей з двох версій інтерпретацій одразу вибрали найгіршу. Мовляв, тепер «Книгарня Є» продавати російські книжки, як це робить решта книгарень. Що тут почалося: образи, хейт, заклик до бойкоту і звинувачування в усьому на світі. Пізніше «Книгарня Є» уточнила свою позицію й запевнила, що кількість російських книжок — принаймні наразі — на полицях не збільшиться.

Які висновки можна зробити з цього скандалу? Почнемо з книгарні, бо саме її пост став приводом для цілої зливи коментарів, новин і заяв. Очевидно, що мережі книгарень варто зробити кадрові висновки й подумати, чи смм-спеціаліст, який писав заяву, а пізніше (часто невдало) коментував її від імені мережі, а також директор з розвитку, чиї заяви ледь не спровокували бойкот книгарні частиною покупців (і кінець розвитку), мають і надалі займати свої посади. У час фейків і маніпуляцій не варто формулювати свою позицію — особливо в такому делікатному питанні, як сфера співпраці/бізнесу з російським культурним/видавничим продуктом — двозначно. Сподіваюся, що в цій мережі є люди, які усвідомлюють свою помилку і зроблять відповідні висновки.

А тепер — про тих, що нападали на книгарню. Точніше не так про них, бо немає сенсу говорити про людей, які знецінюють чужу працю в коментарях, а про саму ситуацію з книжковим ринком. Річ у тім, що коронакриза болюче вдарила по всій культурній сфері, але є галузі, що потерпають найбільше. Наприклад, власники книгарень чи кінотеатрів, які змушені орендувати приміщення на комерційних основах, сплачувати зарплатню й податки в час, коли доходи скоротилися катастрофічно. Наприклад, держава шукає способи підтримати видавців і письменників (зокрема через УКФ і гранти інституційної підтримки, а також через Інститут Книжки і закупівлю книжок для бібліотек). Але книгарні — як фірми, комерційні заклади — залишилися за бортом, наодинці зі своїми проблемами.

І висновок, який ми маємо зробити з «скандального» посту мережі «Є», простий: слід знайти можливість підтримати українські книгарні. Не тільки цю мережу, а всі, особливо маленькі, які працюють у малих населених пунктах, де інших книгарень в радіусі 50 кілометрів просто немає. Як на мене, це має бути пряма підтримка з боку держави (через Мінкульт), а також законодавчі ініціативи, що спонукатимуть органи місцевого самоврядування надавати комунальні приміщення в пільгову оренду саме книгарням. І це потрібно зробити ще цього року, діяти негайно, бо книгарні вже не просто ледь животіють, а починають закриватися!

Якщо ж ідеться про «Книгарню Є», то вона посідає особливе місце в розвитку української культури останніх десятиліть. Адже саме вона стала піонером просування україномовного книжкового продукту, робила й робить це якісно та з розмахом. Фактично саме «Книгарня Є» впродовж довгих років робила те, що мала, але не робила держава. Тому я вважаю, що порятунок цієї мережі — це справа не тільки її власників, а й української держави. Адже легко закрити книгарню, та чи з’явиться (й коли?) на її місці нова? Чи буде в тій новій книгарні почесне місце для української книжки?

Хочу окремо зауважити, що я не маю жодного стосунку до «Книгарні Є», не знайомий з її власниками й керівництвом, і абсолютна більшість моїх власних презентацій проходить не в цьому закладі. Але я з величезною повагою і вдячністю ставлюся до цієї мережі та її патріотичної місії, вважаю, що такі ініціативи треба підтримувати й усіляко заохочувати, сприяти розвитку, аби такі книгарні були в кожному обласному центрі і всіх великих містах країни.

Взагалі ця ситуація нагадує мені історію газети «Рада» і її видавця Євгена Чикаленка, який власним коштом, правдами й неправдами утримував це україномовне видання. І в підсумку саме ця газета, попри те, що вона не була комерційно успішною, стала вагомим чинником в історії українського державотворення. Я проваджу до того, що критикувати й знецінювати чужу працю легко, але значно адекватнішою була б поведінка, спрямована на підтримку й популяризацію таких піонерських українських проєктів.

Джерело