«Люди миру» на марші

Натовп має дивитися у інший бік, поки злодій нишпорить по кишенях. Давайте поговоримо про важливе, яке постійно вислизає з-під уваги суспільства через штучностворений інформаційний галас. Мова, як ви здогадалися, піде не про плітки щодо характеру стосунків «офісмена» президента з онукою відомого дідуся. Давайте поговоримо про російські плани в Україні, які стали очевидними після зустрічі радників глав держав «нормандської четвірки» в Берліні.

Одразу по завершенню перемовин заступник глави адміністрації президента Р Ф Дмитро Козак заявив про досягнені домовленості. Мовляв, голова української делегації запевнив, що Верховна Рада розгляне питання про коригування постанови про оголошення місцевих виборів. За словами ж Андрія Єрмака, українська сторона нічого не обіцяла. «Жодних зобов’язань з українського боку про перегляд постанов Верховної Ради не було, і це неможливо, тому що ми не можемо втручатися в діяльність українського парламенту», — розповів він журналістам. Одночасно Єрмак зазначив, що Україна «тільки поінформувала» радників про те, що ще 28 липня депутатом від «Слуги народу» було зареєстровано постанову «про зміни в постанову». За всіма цими «танцями з бубном» навколо документу, який так не подобається Росії, абсолютно втратився контекст. Уважний спостерігач після пояснень голови Офісу президента мав би задати питання: «То Україна нічого не обіцяла на зустрічі, чи відзвітувала про зроблену домашню роботу?». Це, погодьтеся, не одне те й саме. Щодо перегляду українського законодавства на вимогу окупантів, то пригадаємо, як ще 19 серпня глава української делегації в Тристоронньої контактної групи Леонід Кравчук поінформував учасників ТКГ про направлення звернення до Верховної Ради з пропозицією «розглянути питання».

Тож що ми бачимо? Росії вкрай потрібно, щоб постанова Ради про призначення місцевих виборів була переглянута. Але чому? Відповідь міститься в згаданих Єрмаком змінах, що їх зареєстрував депутат від «Слуги Народу». З нової редакції документу — якщо він буде ухвалений — повністю зникають згадки про Росію як країну-агресора. Автори пропонують прибрати слова про відновлення Україною контролю над державним кордоном, про виведення всіх контрольованих, фінансованих, керованих Росією військ та угрупувань, а також пункт про неодмінне відновлення безпеки українських громадян не тільки в ОРДЛО, але й в окупованому Криму. Гра полягає в тому, щоб змусити суспільство сперечатися, а чи дійсно влада погодилася на вибори в окупованих районах під російським контролем. Хоча дивитися потрібно в інший бік. Принаймні, щоб пильнувати, аби влада не погодилася викреслити з українського законодавства факт російської агресії проти України.

Про курс на перетлумачення статусу військових дій на Донбасі з міждержавного на внутрішній конфлікт свідчать ще низка паралельних процесів, в яких явно зацікавлена Росія. Пам’ятаєте, як в березні тодішній радник секретаря РНБО Сергій Сивохо на презентації «платформи примирення» закликав Церкву виступити посередником «в досягненні миру на Донбасі»? Миротворця Сивохо суспільне збурення посунуло з посади, але справа його живе. 17 серпня, за два дні до заяви в ТКГ Кравчука, УПЦ МП виступила з ініціативою провести в Успенській Святогірській лаврі (Донецька область) міжнародний форум «Люди миру». Тієї самої Лаври, про яку російський терорист Ігор Гіркін розповідав, що вся його особиста охорона під час захоплення Слов’янська була з послушників цієї релігійної установи.

Офіційний сайт Російської православної церкви в розділі «Церква і держава» повідомляє, що форум займатиметься розробкою програми дій «по припиненню конфлікту і відновлення мирного життя на Сході України». «В рамках цих ініціатив церква пропонує включити в переговорний процес на Сході України все суспільство, щоб були почуті думки і сформульовані побажання мирних жителів» — заявив керуючий справами УПЦ (МП) митрополит Бориспільський і Броварський Антоній. До організаційного комітету форуму увійшли: рок-музикант Олег Карамазов (керівник Міжнародної громадської організації «День Хрещення Русі»), лікар і ієрей УПЦ (МП) Ростислав Валіхновський, журналіст Костянтин Стогній, культуролог Юрій Молчанов, лікар Борис Тодуров та боксер Олександр Усик. В проморолику форум рекламує ведучий російської редакції ВВС Сєва Новгородцев. І всі вони торочать про необхідність «діалогу між сторонами конфлікту». Тобто ідея полягає в наступному: громадяни з обох боків обговорюють примирення. Яка ідилія! Еге ж? Жодного іноземного окупанта, який мав би для початку прибрати свої війська з української землі. Жодних закликів до росіян. Дві сторони — одна громадянська війна, в якій Росія виступає виключно у якості миротворця.

Журналісти hromadske підрахували, що майже всі члени Оргкомітету є учасниками медіапроекту «Люди», який з квітня виходить на телеканалі «112 Україна». Цікавим також є і те, що на презентації форуму в Києво-Печерській лаврі (Київ) крім пулу телеканалів, пов’язаних з Віктором Медведчуком (112, ZIK, Newsone) також були присутні телеканали: НАШ (Євгеній Мураєв), «Інтер» (Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін), «Україна-24» (Рінат Ахметов). Таким чином, стверджують журналісти, інформаційну підтримку цієї миротворчої ініціативи надають виключно ЗМІ проросійських політиків. Форум, який 17 серпня був презентований у якості пропозиції, має відбутися вже 21 вересня. Швидкість та злагодженість дій вражає. Але найбільше непокоїть синхронність миротворчих поступок влади з цими церковно-інформаційними ініціативами проросійських сил.

А тепер давайте подивимося, що патріотична спільнота може протиставити всьому цьому? Марш, скандал у Фейсбук, збір підписів під петицією? Спрощення та хайп відволікають увагу від по-справжньому важливих речей. А саме: від розуміння, що у такий тривожний час єдині структури, які є у проукраїнської частини громадян — партійні. Тобто, вони за визначенням спрямовані на виконання геть інших завдань. Якщо Росія діє системно на всіх фронтах, то колективна Україна відповідає точково. Чи впевнені ми, що хтось відслідковує всю картину? Чи є ті поодинокі державники об’єднаними у надполітичні структури, які користуються довірою суспільства? Неспівпадіння задач та механізмів для реалізації, а також викликів, що стоять перед Україною і наявних у громадянського суспільства інструментів стає на сьогодні найбільшою загрозою для української держави. Тому світоглядні вимоги час ставити не тільки владі, а й собі. Чи здатні українці створити недержавні структури, які були б здатні задавати порядок денний політикам? Від відповіді на це питання може залежати не тільки політичне майбутнє країни, а й саме її існування. Принаймні в існуючих кордонах.

Джерело