Передплатити Підтримати

"Кравчучка" у смартфоні

Режим Зе!клоунократії що не день, то "зблискує" своїми новими, досі незвіданими гранями.

Скандали змінюються невиправданими «періодами тиші», невігластво природно поєднується з креативом самозакоханих павичів. Масове рекрутування «нових облич», здебільшого зі середовища Кварталу 95, — з неймовірною швидкістю демонструє, що ці «кадри» здатні, як і на сцені лише на репризи дешевої тригрошової оперетки.

Після зливи заяв про повну перебудову країни, про так звану «державу у смартфоні», які кидали у ступор не тільки пенсіонерів, але й фахових айтішників, прийшла посуха разом з випарами міазмів до болю знайомого недавнього минулого, коли країною правив «вічно легітимний». В управлінські офіси зграями потягнулися ще вчора люстровані, скомпрометовані сподвижники Януковича, і громада з подивом усвідомила, що за фокусами пройдисвітів та шахраїв приховується реванш «вчорашніх».

«Нових» забракло, вони — суцільне розчарування і повне ніщо, тож плече, як завше у таких ситуаціях, готові підставити «старші товариші», на кшталт Леоніда Кравчука чи Святослава Піскуна.

Піскун — відверто з колоди Януковича. Він — хитрий і тертий ледь не усіма українськими режимами «калач», готовий до будь-якої, навіть найбруднішої роботи, на яку не погодилася б колєжанка Зеленського, «воскова» Венедіктова.

Кравчук — «лис» з нори Медведчука (нагадаю, ці двоє йдуть політичною стезею ще з часів сумновідомої СДПУ (о), коли Віктор Володимирович щосили вдавав зі себе партбудівничого, а вчорашній ідеологічний секретар КПУ мав демонструвати буцімто закономірну для вчорашніх «комі» європейську еволюцію до соціал-демократії. Відтак ці двоє перетнулися на антипомаранчевому фронті, змайструвавши на коліні одіозний блок «Не так!».

За призначенням Леоніда Макаровича керівником перемовників у мінській ТКГ можна побачити різні сенси. Хтось каже, що це Зеленський вигадав жорсткий тролінг для Путіна. Мовляв, у тому ж таки Мінську Леонід Кравчук разом з Борісом Єльциним та Станіславом Шушкєвічем вирили могилу для Радянського Союзу, спричинивши, на думку нинішнього російського автократа, «найглобальнішу катастрофу ХХ століття». Хто вигадує інші, не менш конспірологічні версії. Мовляв, той, хто вміє ходити між дощем, похоронить мінські домовленості, спричинивши «замороження» військового конфлікту на Донбасі.

Як на мене, годі шукати сіру кішку у темній кімнаті. Кравчук у ролі «пацифіста» — це «мир» на умовах Путіна і його кума. Цим призначенням Зеленський продемонстрував одну з двох речей. Перша: він вже узгодив з господарем Кремля всі приховані від суспільства умови «миру» (читай — капітуляції), і йому потрібне прикриття за патріаршою спиною Макаровича. Друга: можливо, йшлося про внутрішній політичний торг перед перспективою місцевих виборів. Медведчук і ОПЗЖ фактично безальтернативні на Сході та Півдні України, особливо, серед російськомовного електорату, який встиг розгубити ілюзії щодо Зе! «Слузі народу» там нічого навіть никати у пошуках виборця. У Центрі та на Заході ситуація така ж невтішна для «слуг», бо тут гору беруть націонал-демократи. Тому цілком реально, що призначивши людину Медведчука головним перемовником від України, Зеленський виторгував у нього якусь дешицю для майбутніх місцевих кадрів, зокрема, у ключових містах.

Але вибір саме Кравчука знаковий іншим. Він наочно демонструє, яку країну намагається збудувати Зе! Я вже колись писав, що ідеалом вчорашнього артиста розважального жанру є УРСР 2.0, тобто оновлена версія підросійської України. З бутафорною державністю, умовним суверенітетом, без європейських амбіцій. Такий собі мовчазний сателіт Кремля, що йтиме услід за Москвою, побоюючись чергових окупацій і анексій.

…Якось наприкінці 80-х років, коли в Галичині вже буяло національне відродження, на Львівське телебачення приїхав Леонід Кравчук (тоді секретар ЦК КПУ), аби провести публічну дискусію з Романом Іваничуком, Дмитром Павличком та Ростиславом Братунем про прапор майбутньої незалежної України. Я був ведучим того ток-шоу. Попри весь хист пропагандиста та агітатора, Кравчуку не вдалося переконати таких «зубрів» — патріотів. І він, нічтоже сум'яшеся, почав наполягати бодай на червоній смужці у синьо-жовтих барвах стяга. Уявіть собі абсурдність ситуації, але нині цей абсурд возведено Зеленським у ранг державної політики.

Леонід Макарович серед нинішньої когорти «молодих та зелених» — це «кравчучка» у смартфоні. Це — макабричний суто український рімейк відомої комедії Георгія Данелії та Різо Ґабріадзе «Кін-Дза-дза». Інша річ, що стрічка була похмурою пародією на радянщину, з її заляканим зубожілим «народонасєлєнієм», з кланово-феодальним поділом неа номенклатуру, «партійних» і «безпартійних галушок», з надуманим науково-технічним прогресом. А от з Кравчуком — це не антиутопія, і не гротеск. Це — «зелена» Україна, така, яка є, з перспективою руху навспак, до «світлого минулого». До нових стін як захисту від цивілізованого світу, до альянсів з вічною імперією, з «тайожним союзом» і всіма принадами окупованої території.

Стиль «Кін-Дза-дзи» — не тільки у призначенні 86-річного Кравчука. Він у вже помітному поділі суспільства на владоможців-«чатланів», брутальних «ецилопів» (поліцейських) і сірих «пацаків» (ошуканого народу). Він — у методичному підшовхуванні країни до капітуляції, у звиканні до вже геть забутих реалій підлеглості і залежності.

Але, думаю, вся ця комедія таки завершиться гучним «Ку!» з реверансом. І Зе! режиму та його адептам вкажуть на гідне їм місце. Про яке йшлося вже у іншому фільму Данелії, про Доцента…

Ігор Гулик для «ВЗ»