Передплатити Підтримати

Не так!

Президент України Володимир Зеленський призначив Леоніда Кравчука главою української місії в Тристоронній контактній групі в Мінську

Ставитися до цієї новини без іронії вкрай складно, адже гібрид «держави в смартфоні» від Зеленського і 88-річного першого президента України Кравчука — дуже симптоматичний. З одного боку, шукаємо «нові обличчя», а насправді повторюємо стару байку про лебідя, щуку й рака.

Не хочу вдаватися до ейджизму й стверджувати, що на цій позиції ефективнішою була б молодша людина. Зрештою, вибір Зеленського мотивований тим, що він шукав «авторитета». Але чи є авторитетом для терористів, бойовиків і сепаратистів колишній комуніст? На жаль, рештки свого авторитету Леонід Макарович розгубив під час численних виборчих кампаній, коли він підтримував то Медведчука й «Не так!», то Тимошенко, а тепер і Зеленського. Не нам судити першого президента, але можна припустити, що якби він не втручався в поточну політику, то нині його б поважало значно більше людей.

Проблема, однак, не лише в Кравчукові. Попередній голова української делегації — Леонід Кучма — також був далеко не ідеальною кандидатурою на цей пост з цих же причин. І щось мені підказує, що рішення Кучми самоусунутися від цього процесу пов’язане аж ніяк не з віком, і саме з цієї «втечі» можна робити висновки про перспективи мирних переговорів. Хай там як, а головною вадою таких призначень є той факт, що своєю діяльністю панове Кравчук і Кучма сприяли втраті обороноздатності й посиленню російських впливів в Україні, а значить — також доклали свою руку, хоч і опосередковано, до початку війни і анексії українських територій. Але виявилося, що паліїв можна призначити пожежниками…

Звісно, можна говорити, що від переговорів у Мінську насправді нічого не залежить, тому й байдуже, хто саме там представлятиме Україну. Тоді скидається на те, що призначивши на цю посаду Кравчука, Зеленський насправді створив собі віп-агітатора, який скрізь тепер хвалитиме президента. Цікаво інше: ті колосальні відсотки, які отримав Зеленський на виборах обіцянкою «перезапуску» системи, були й за Кравчука? Чи саме це «нове обличчя» шукали українці, мріючи про новий виток у мирних переговорах і чекаючи завершення війни?

Воно й не дивно, що призначення на такі важливі позиції перетворюється на фарс. Бо якщо відбувається наруга над Конституцією, і зовнішньою політикою займається глава Офісу президента, а сам президент у цей час відкриває футбольні поля, то й на мирні переговори можна відправляти будь-кого. Все одно про стратегічні речі домовляються не там, а в якому-небудь Омані.

З такою кадровою політикою логічніше було б призначати на всі важливі пости в державі академіка Патона: як-не-як, а він і життя бачив, і пережив усіх своїх ворогів, та ще й титул академіка має. Прем’єр-міністром — Патона, в Генпрокуратуру — Піскуна, Єханурова — міністром молоді і спорту, Софію Ротару — на пост міністра культури, Звягільського — на голову Верховної Ради. Як то кажуть, дорогу молодим!

Джерело