Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Дівчисько у негліже, Венедіктова і Конституція

Спостерігаючи за інформаційними хвилями - іноді штучними, а іноді спричиненими цілком реальним загальнополітичним ідіотизмом - важко позбутися думки, що будь-яку подію у нас давним давно перетворено зі стимулятора на подразник.

Спробуємо зрозуміти відмінність. А вона така ж, як між горнятком кави і ударом струму. І те, і те бадьорить, хоч і з різним ступенем інтенсивності. Виходячи з того, як суспільство кидається у істерику з будь-якого приводу, а потім миттєво переключається на щось інше, стає зрозумілим, що більшість українців так і не зрозуміла відмінності між фундаментальним і другорядним. Умовні рефлекси перемагають громадянську свідомість.

А тепер давайте по суті. Дівчисько, яке створює прямо у негліже партію антикорупціонерів — це стимулятор. А Генпрокурор, яка проголошує радянський принцип: «кожен має право доводити свою невинуватість в суді» — це подразник, удар струмом, гонг, набат. У здоровому суспільстві такі речі мали б конвертуватися у вимогу до чиновників дотримуватися Конституції. Відступ від ключових правил функціонування цивілізованої правової країни мав би викликати більший резонанс, ніж ню-відосік. В сьогоднішньому інформаційному просторі ці дві події поставлені в один ряд. Мовляв, дві нерозумні кар’єристки насмішили людей недолугими виступами. Але, панове, давайте згадаємо, що в Росії зі слів Свєти з Іванова про те, що за Путіна «люди стали більш краще вдягатися», розпочалася політика примітивізації реальності, яка закінчилася суцільною деградацією суспільства. Хто і для чого спрощує українців і Україну? Чому новини про 40-мільйонну воюючу країну перетворені на дайджест Фейсбук-блогосфери? У мене є відповідь на ці питання. Поки сторожовий пес ганяється за власним хвостом — шлях до скарбниці відкритий.

Знеціненим виявилося все. Ніхто не несе відповідальності, ключові напрями курують посадовці, які згідно з законом не мають на те повноважень, кожен чиновник має свою особисту думку на Конституцію, право і «вообще». Чому Андрій Єрмак, який хизується своєю роботою на зовнішньополітичному напрямі, не займає посади голови МЗС? А якщо не займає, то чому виконує функції зовнішньополітичного відомства? При владних органах створені Офіси: реформ, простих рішень, гуманітарних перетворень, медичних надбань, які щось розробляють, впроваджують, радять і організовують, але не несуть жодної відповідальності за наслідки своїх дій. Отримуючи зарплатню від держави, «радники», «аналітики», «добровільні помічники» і «креативні менеджери» не є держслужбовцями. А, отже, вони не підпорядковуються законам про держслужбу і не знають ані обмежень, ані берегів. Хто всі ці люди? Чому країна керується в обхід принципу розподілення владних повноважень? Якщо ж говорити на чистоту, то наради «брата старшого брата», які вся країна спостерігала на плівках Гео Лероса, відбуваються сьогодні скрізь. Це схоже на дерево, яке дожирає некомпетентна і непідзвітна мошкара.

Одиниці намагаються протистояти процесу тотальної вульгаризації держави. Хоча сотні або навіть тисячі розуміють, що з державою, як системою інститутів, відбувається розбалансування, тому і намагаються триматися подалі. Пам"ятаєте, як міністри бігли з посад? Просто вони розуміли, що не матимуть можливості працювати. І тут виникає питання: що робити? Ну, тут все просто. Влада має повернутися до джерел і діяти в рамках Конституції. Якщо президент опікується дорогами, а канцелярист — зовнішньою політикою, то це означає, що в країні відсутній і перший, і другий. Суспільство має бути зацікавлене у високопосадовцях, які не перевищують своїх повноважень. А для початку було б непогано провести ревізію на відповідність до владної архітектури держави всіх цих втаємничених органів та людей, які невідомо чим займаються і хто зна звідки годуються. А ще знайти на найвищі посади тих, хто хоча б читав Основний закон країни.

Джерело

Схожі новини