Передплатити Підтримати

Сміх і страх

У сусідній Польщі після перипетій із нереалізованим сценарієм карантинно-поштового голосування нарешті таки призначили вибори президента на кінець червня.

До другого туру разом із чинним президентом Анджеєм Дудою, вочевидь, виходить Рафал Тшасковський, чинний президент Варшави та віцеголова опозиційної «Громадянської платформи». У нього, як свідчать попередні соціологічні заміри, начебто добрі шанси на перемогу. Й от за кілька тижнів до виборів у Польщі, як і в усьому світі, загострюється пошук компромату для зниження рейтингу супротивника.

Певна річ, передусім шукають ґанджі у Тшасковського. І от нарешті знайшли. Думаю, цілком випадково, але той, хто знайшов і роздмухав, одразу ж відчув перспективність знайденого матеріялу. Коли я побачив, що саме вже кілька діб так жваво обговорюють у польському сеґменті Facebook і коментарях під статтями в онлайн-виданнях, очам не повірив: невже щось таке може стати серйозною підставою для зниження рейтинґу?

Отже, викопали якесь інтерв'ю від 2018 року для «Ґазети Виборчої», де Тшасковський, говорячи про свій стосунок до віри, зізнається, що «вірує в Бога Спінози». Компромат, здавалося б, сумнівний. Бо це, навіть оминаючи засадничий принцип світської держави про свободу сумління і право кожного вільного громадянина на власне розуміння Бога та порозуміння з ним, сказати б, подвійна цитата, а ніякий не компромат. По-перше, з Альберта Айнштайна. «Вірую в Бога Спінози» — це його слова. Її розширена версія виглядає так: «Вірую в Бога Спінози, який проявляється в регулярній гармонії всього, що існує, але не в Бога, який займається долями і вчинками людства». По-друге, зі Збіґнєва Герберта, який Спінозу читав і цінував як філософа, присвятивши йому вірш «Пан Cogito розповідає про спокушання Спінози». Тож якщо оцінювати інтелектуальні орієнтири політика і його посилання на високу філософську традицію родом із Пізнього Відродження з її гуманістичним пафосом, який ліг у підвалини всієї европейської культури Нового Часу, то тут, здавалося б, із Тшасковським усе гаразд.

І не було би це зовсім ніяким компроматом у Голландії, чи в Ісландії, чи у Великій Британії. Та й у нас би, думаю, не було. Тобто якби хтось із політиків таке в нас бовкнув, ніхто не наважився би розглядати це як привід для компромату. Просто тому, що українці в більшості своїй геть байдужі до релігії, вже не кажучи про філософію. І ніхто з політтехнологів усерйоз не сприйняв би в нас цього «Бога Спінози» як перспективну тему для скандалу. Та й хто з українських політиків міг би піднятися до таких інтелектуальних висот, як побіжна і принагідна згадка про філософію Бенедикта Спінози?

Але інша справа — Польща і поляки. Там політики першого ешелону не задіяні у великих корупційних скандалах, не контролюють грошові потоки, не залежні від великих фінансових мішків, тому вчепитися до чогось не так зробленого набагато важче, ніж до сказаного. А надто коли сказане стосується матерій, пов'язаних з ідентичністю, власним позиціонуванням людини у світі, її моральними орієнтирами й інтелектуальними симпатіями.

Неможливо повірити, до яких чудес ідеологічної еквілібристики можна дійти, препаруючи фразу «вірую в Бога Спінози». Але жарти вбік — як на Польщу, це таки справжній компромат. Бо що означає «Бог Спінози» для середньостатистичного пана Ковальського в епоху телебачення і соцмереж? Ні, аж ніяк не релігійну концепцію Спінози і його пантеїстичний погляд на божественну сутність, ототожнену з усім всесвітом, а отже відмову від ідеї персоніфікованого Бога. Все набагато цікавіше і водночас простіше, набагато простіше за філософію Спінози.

З одного боку, це Бог юдейської релігії, якому нікуди з цієї історії неможливо подітися (отже, перший гріх — єврейська креатура). З другого боку, це взагалі не Бог, бо Спіноза перебував у складних взаєминах із релігією предків і релігією взагалі. Вигнаний з юдаїзму, до іншої релігійної громади він так і не пристав, створивши якогось незрозумілого і чужого «Бога Філософів» (другий гріх — атеїзм). З третього боку, Бог філософа з такою покрученою ідентичністю — це й не християнський Бог, а тим більше не католицький, а отже антикатолицький (третій гріх — антикатолицтво).

Може бути і четвертий, і п'ятий бік. Складна постать Бенедикта Спінози надається до якнайширших інтерпретацій. У польському інтернеті вже чимало фантазій на цю тему. Біжучий рядок у випуску новин на державному телеканалі: «Рафал Тшасковський захоплений вченням єврейського філософа» разом із «аналізом» поглядів цього кандидата на релігію від урочисто-суворого диктора — ще найлагідніше формулювання. Але його цілком «досить». Досить для того, аби зіграти на звичних історичних фобіях і стереотипах, вказати на світоглядову непевність і чужорідність кандидата.

І справді, в якийсь химерний спосіб Богу духа винний політик, який міг просто бовкнути про «Бога Спінози», а насправді, можливо, про нього ні сном ні духом, мимоволі опинився в ситуації самого нідерландського філософа. Поки що лише на рівні передвиборчої риторики, певна річ. Зліпити з нього за зразком Спінози технологічно баніту і ренеґата інформаційні технології цілком спроможні. Питання лише, чи вистачить часу.

Отже, на цей момент фраза про «Бога Спінози» і віру в нього, кинута знічев'я і взагалі невідомо з яким наміром в інтерв'ю «Ґазеті Виборчій», може коштувати Рафалу Тшасковському президенської посади, Польщі — можливості для зміни евроскептичного порядку денного й відмови від ізоляціоністських тенденцій з неодмінними «війнами пам'яті», а Україні — шансу на нормалізацію взаємин із важливим стратегічним партнером. Але звинувачувати в чомусь такому Спінозу аж ніяк не випадає. Нічого нового під сонцем: антисемітизм і релігія — дві вічні політичні карти вклалися в одне словосполучення: «Вірую в Бога Спінози». І сміх, і страх.

Джерело