Передплатити Підтримати

Чорногорські паралелі

Після надання Томосу Православній церкві України в Москві серйозно стурбовані ситуацією на Балканах.

З давніх часів спочатку царська Росія, потім Росія радянська, а тепер знову Росія імперська виявляли підвищену цікавість і намагалися за будь-яку ціну закріпитися на стратегічно важливому півострові.

Першим і найважливішим козирем вважалася слов'янська єдність і релігійна спільність. З першим увесь час виходило дуже непросто. То воювали за визволення Болгарії від османів, а Софія пішла в фарватер Німеччини і воювала на боці Троїстого союзу.

Через сербських братушок вступили в Першу світову війну і придбали невідомо що. Після Другої світової війни вибухнуло протистояння Тіто зі Сталіним і в основі світового комунізму утворилася величезна тріщина.

Нині у Москви на Балканах залишився один, так би мовити, чи то союзник, чи то партнер — Сербія. При всій пропагандистській начинці про слов'янське і православне братство треба сказати, що Белград із Білокам'яною тільки до першого повороту. Щойно вибухнула епідемія коронавірусу з берегів Сави посипалися прохання про допомогу. Ні, не в Москву, а в Пекін.

Коли 21 березня в Белград прилетів з Китаю Airbus A330, який доставив групу китайських експертів, вантаж медичних масок і захисних костюмів для боротьби з коронавірусом, зустрічати їх прибув сам президент Александр Вучич. Він не тільки привітав прибулих, але навіть поцілував китайський прапор. Трьома днями раніше під час зустрічі з послом Китаю в Сербії, пані Чен Бо, Вучич сказав: «Ми шукаємо китайської любові, просимо про допомогу ваших людей, що важливіше за все. Моя вдячність безмежна, і прошу вас передати мої щирі привітання глав КНР великому Сі Цзіньпіну». Пізніше аналогічний вантаж із Росії на авіабазі Батайниця поблизу Белграда зустрічала прем'єр-міністр Сербії Ана Брнабіч. Обійшлося без цілування прапора.

В одному інтереси Сербії і Росії сходяться. Це проблема автокефалії церков Чорногорії та Північної Македонії. Друга набагато ближче до цієї мети, і Константинопольський патріарх, схоже, готовий надати Томос. Щодо церкви в Чорногорії він зайняв вичікувальну позицію.

Пов'язано це насамперед із тим, що в Чорногорії віруючі розділилися на дві частини. Прихильників Сербської православної церкви (СПЦ) і невизнаної Чорногорської.

Для першої церковне питання має цілком конкретне майнове продовження або, якщо хочете, основу. СПЦ у Чорногорії володіє 650 будівлями. І тепер, за нещодавно ухваленим законом, повинна зареєструвати їх і свої громади. При цьому все, що не належало СПЦ до 1918 року, переходить у власність держави. У статті 62 закону говориться, що «Релігійна громада продовжує використовувати об'єкти і землю, що підлягають реєстрації, до рішення державного органу, уповноваженого ухвалювати рішення про… розпорядження цими об'єктами і землею».

Такого формулювання статті закону виявилося достатньо, аби Сербський патріарх Іриней заявив про «державний тероризм» з боку Чорногорії. Сербські попи почали закликати своїх парафіян до протестів на вулицях із сербськими прапорами і плакатами «Не віддамо наші святині!». При цьому очевидно, що ніхто храми забирати не збирається, йдеться про впорядкування статусу об'єктів нерухомості з подальшою — вже законною — передачею громадам. Цікаво, що 20 інших релігійних громад вже зареєструвалися й у них немає жодних проблем.

СПЦ вперто не бажає реєструватися відповідно до закону, а священики-серби відмовляються від видів на проживання в Чорногорії і не платять податки, фактично перебуваючи на нелегальному становищі. І це політична проблема. Серед прихильників СПЦ поширене заперечення самостійності чорногорського народу і держави, подібно до того як у РПЦ люблять говорити про «триєдність російського народу» і заперечують існування українського народу й Української держави.

Протистояння в Чорногорії підживлюється з Москви. У прямому і переносному сенсі. Головним опозиціонером Чорногорії є 82-річний митрополит Амфілохій (Радович), який очолює Чорногорсько-Приморську єпархію СПЦ із часів соціалістичної Югославії. Він називає президента країни безбожником і злочинцем, закликає народ до повалення влади, яка нібито «забирає церкви». У минулі роки Амфілохія регулярно відвідували байкери з клубу «Нічні вовки», близького до Кремля. Одного разу Амфілохій у розмові з ними відкрито поскаржився на перебої у фінансуванні його єпархії Москвою.

Місію зв'язку між РПЦ і СПЦ виконували єпископи української філії РПЦ — УПЦ МП. Єпископ Баришівський Віктор 27−28 січня виступив на антиурядовому протесті в столиці Подгориці, звинувативши в гоніннях на православ'я… Константинопольський патріархат. Звичайно, у кого що болить, той про те й говорить.

Як писала московська «Новая газета», предстоятель невизнаної Чорногорської церкви митрополит Михаїл (Дедеїч) розповів, що кожному учаснику антиурядових акцій виплачується € 70 євро, а якщо він приводить дружину і дітей — не менше € 100. І навряд чи це кошти тільки СПЦ.

На якийсь період епідемія дещо приглушила протестні акції, але вони відновилися знову.

Попри заборону на проведення масових заходів через коронавірус священнослужителі СПЦ 12 травня зібрали віруючих на свято Василя Острозького — особливого шанованого в країні святого, який жив у XVII столітті, небесного покровителя країни. Увечері біля соборного храму Святого Василя Острозького в місті Никшич зібралися кілька тисяч осіб на богослужіння, потім вони пройшли хресною ходою по вулиці.

Поліція затримала єпископа Будімлянського і Никшицького СПЦ Іоанникія (Мічовича) і сімох священиків. Національна координаційна рада з інфекційних захворювань (NKT) при уряді Чорногорії закликала прокуратуру країни негайно відреагувати на рішення СПЦ зібрати віруючих. «Спільні зусилля і досягнуті результати всіх структур і громадян щодо збереження здоров'я і життів сьогодні грубо спробували зруйнувати протизаконним зборами в Никшичі».

Близько 100 людей пройшли вулицями міста Будви, протестуючи проти затримання священиків. На регіональній автомагістралі Беране — Андрієвиця протестувальники заблокували дорогу. Рух було відновлено після втручання поліції через кілька годин.

Поки ж суд звільнив затриманих священиків, але просто так влада такі випади не залишить.

Церковне питання в Чорногорії, Північній Македонії, потім у Боснії і Герцеговині разом із майновим носить політичний характер. СПЦ є важливим інструментом впливу в православних громадах балканських держав. Зокрема й у визначенні їхнього політичного курсу.

Чорногорію прийнято в НАТО і Євросоюз, Північна Македонія пройшла більшу частину шляху в цьому напрямі. Випаданню важливих у стратегічному плані держав з орбіти Белграда і Москви в цих столицях намагаються якщо не запобігти, то загальмувати.

Якщо церкви Чорногорії та Північної Македонії за прикладом України отримають автокефалію, то по московських планах закріплення на Балканах буде завдано такого удару, що можна говорити про згортання її впливу в цьому регіоні. Звідси потоки грошей і системні спроби дестабілізації внутрішньої ситуації в цих державах.

В Україні поки не дуже виходить, зараз Москва зосередилася на Молдові. Тут теж виходять на перший план церковні проблеми аналогічного штибу.

Ставки в Чорногорії дуже великі. У Кремлі намагаються взяти реванш за свою поразку з українським Томосом. Судячи з усього, ситуація в цій країні загострюватиметься.

Джерело