Є трагічна закономірність в тому, що вірус так боляче б'є по РФ
Невблаганна реальність розриває усі попередні марення
Мабуть, є якась трагічна закономірність в тому, що вірус так боляче б'є по РФ — країні, яка в останні роки стала головним у світі виробником Ілюзії.
Вірус для неї — це перші чотири ноти 5-ї симфонії Бетговена: «так доля стукає в двері». Невблаганна реальність, яка розриває усі попередні марення.
Ми можемо скільки завгодно говорити про мета-світ, про гіперреальність, про (дез)інформаційні парасольки, але постійно в історії приходить момент, коли ці парасольки безапеляційно прориваються. Ти можеш інерційно кидати л-но на вентилятор, але за великим рахунком важливе тільки одне: виживеш ти чи ні. Врятують тебе лікарі твоєї країни чи ні.
Вірус ставить під сумнів усі наявні моделі — демократичні та авторитарні, російські, європейські чи американські. Але найбільш боляче він б'є по тих, хто всі ці роки тікав від реальності. Чим більше зачаровуєшся Ілюзією, тим більше розчаровуєшся.
Не знаю, як далі реагуватиме суспільство українське. Можливо, його тотальний скепсис і тотальна не-зачарованість (на межі з хронічною розчарованістю) і є нашим спасінням. Нас життя занадто сильно кинуло мордякою в бруд реальності, щоб ми вірили в якісь Ілюзії, а потім ними розчаровувалися.
Або по-іншому: ми занадто часто розчаровуємося, щоб приймати якесь нове розчарування всерйоз.
