Пам'ять про депортацію кримських татар руйнує головний міф Росії

Росія, схоже, створила собі громадянську релігію з 9 травня. І викреслила з неї кримських татар. Через це вони приречені бути у себе на батьківщині не тільки в чисельній меншості, але ще й у етичній.

Мова про 18 травня — день депортації. Цю дату відокремлює від дев'ятого травня лише кілька діб. Але якщо першу дату в Росії згадують пишно і голосно, то другу намагаються не помічати. Тому що пам'ять про неї ризикує зруйнувати все те, на що спирається сучасна Росія.

Після того як Крим був звільнений від німців, корінний народ півострова вивезли в Центральну Азію. На відміну від багатьох інших народів, кримським татарам не дозволяли повернутися додому аж до кінця перебудови. І навіть після того, як СРСР впав — радянська міфологія продовжила жити в Криму.

Після 1991 року півострів перетворився на заповідник. Прорадянська ностальгія пустила тут своє коріння куди глибше, ніж у багатьох інших регіонах колишньої імперії. Міф про «споконвічно російський Крим» ретельно зберігали — і тому будь-які спроби розфарбувати чорно-білу картинку припинялися.

Радянська концепція дозволяла викреслити кримських татар з історії регіону. Вона дозволяла оголосити цілий народ зрадником, щоб потім відмовити йому в праві на дім. Причому вони були винятком навіть на тлі інших народів СРСР. Всіх інших Радянський Союз оголошував народами-переможцями, серед яких були окремі колабораціоністи. І тільки кримських татар оголосили народом-зрадником, серед якого «зустрічалися окремі герої».

Будь-яка дискусія на цю тему вважалася неприпустимою. Тому що вона руйнувала головний міф радянської імперії — про Велику Вітчизняну війну.

В межах цього міфу вся історія війни подавалась як боротьба абсолютного Добра з абсолютним Злом. Якщо вписати в цей нехитрий концепт депортацію кримських татар, то вийде, що в Криму Добро перемогло Зло і потім, 18 травня 1944 року, саме вчинило злочин. Такий підхід абсолютно неуявлюваний для радянського обивателя, а тому про депортацію вважали за краще не згадувати, або відбувалися черговими фразами, або говорили про те, що кримські татари самі винні в своїй долі.

Депортація корінного народу дозволила перевигадати історію Криму. Кримськотатарську топоніміку спішно замінили. Підручники історії — переписали. І навіть люля-кебаб в кримських закладах аж до краху Радянського Союзу подавали як «ковбаски по-симферопольськи».

Втім, радянська міфологія не вмерла разом з СРСР. Минуло зовсім небагато часу — і тепер вона знову піднята на знамена нинішньої Росії. Більш того, «Велика Вітчизняна» стала громадянською релігією, покликаною виправдовувати все, що було до війни, і все, що сталося після неї. Нинішні правителі Кремля оголошені спадкоємцями переможців, а тому будь-яка незручна правда про ті роки безжально викреслюється і забороняється. Тому що руйнує етичний фундамент існування сучасної Росії.

Радянська етика, риторика і навіть самовідчуття тепер знову мейнстрім у сучасній Росії. Яка відтепер бореться за право переграти 1991 рік. Після анексії Криму корінний народ півострова приречений жити в країні, яка викреслює його з власної історії. А день депортації сприймається як день покаяння — але не перед кримськими татарами, а для кримських татар.

Їх поставили перед дуже простим вибором. Вони повинні прийняти етику і естетику тієї держави, яка в середині минулого століття відправила їх у депортацію. Повинні погодитися з громадянською релігією сучасної Росії, яка фактично виправдовує всі дії воєнного періоду, включно з виселенням кримських татар з території півострова. На додачу — від них вимагають прийняти нове громадянство півострова. В іншому випадку їх і далі будуть розцінювати як головних порушників спокою і потенційних порушників територіальної цілісності Російської Федерації.

З усіма наслідками, що з цього випливають.

Переклад з російської

Джерело