Передплатити Підтримати

Держава перетворюється на загрозу для українців

Зеленський не є винним за те, якою йому дісталась країна. Але він відповідальний за теперішню власну "теплу ванну"

Інцидент з невипуском літака МАУ до Лондона б'є в найвразливіше місце і посилає потужний сигнал в суспільство. Це реалізація найгірших підсвідомих страхів громадян щодо держави: у критичній ситуації на неї не можна покластися, більше того, вона сама перетворюється на загрозу. Оприлюднення рішення в останній момент, коли люди «на перекладних» вже добралися в Бориспіль, відсутність відповідального, неможливість апеляції, безглуздість і необгрунтованість заборони — це все те, що нищить, дощента випалює довіру.

«Заборона на виїзд за кордон» формально такою не є, з того, що відомо, заборона стосувалася тільки дозволу на виліт літака, але фактично вона унеможливлює виїзд на роботу далі, ніж у сусідні країни. Ця історія резонуватиме і стане ще однією каплею в чашу розчарування владою. Не останньою, але вже далеко не першою. Там вже є історія з незґрабною порадою продати собаку, що підважила емпатичний образ нової влади. Там є історія про «10 мільйонів тестів з Китаю», що викриває непрофесійність щонайменше патронатної служби президента. Там є другий поспіль міністр МОЗ аж надто зацікавлений в контролі закупівель і інсайдерський процес призначення керівника митниці, що вбиває дух антикорупційної бравади. Там є викличне і нарочите побиття поліцейським журналіста просто під Кабміном, яке посилає сигнал по всій системі, що «знову можна і нічого за це не буде». Там є десятки і сотні місцевих і загальних, особистих і колективних історій.

Але для сотень тисяч і мільйонів українців неможливість виїзду — страшніша, бо роз'ятрює радянські шрами безвиході, безправності, приреченості. Шрами, так турботливо виплекані люблячими батьками своїм дітям як нагадування про те, кого і чого треба в житті остерігатися насправді. Це крок до того відчуття відчаю, яке може спонукати лояльних або байдужих обивателів піти на крайнощі, щоб захистити себе.

Очевидно, що проблема в ослабленому, але все ще тоталітарному характері держави. Проблема в патерналістській культурі громадян, готових до відкупу на щодень, бунту раз на десь-колись і майже ніколи на критичний погляд на себе. Проблема в суспільному договорі, який тріщить по швах і не витримує тиску обставин. Проблема в нагромадженні загроз, які не зникають, навіть якщо вся політична еліта візьметься за руки і разом заплющить очі. Зеленський успадкував таку систему і не є винним за те, якою вона йому дісталась. Але він відповідальний за теперішню власну «теплу ванну». І продовження безвідповідальної відстороненості та тасування урядової колоди з постійною «грою на пониження». Тим часом, позбавлена нагляду система перемикається на автопілот і шукає собі нову точку опори, що ризикує перетворити Зеленського якщо не на останнього президента, то принаймні, на останнього обраного на тривалий час.

Джерело