Порожнє місто - місто порожніх

Вітер ворушить куряву і передчасно опалий цвіт аличі. Холодно. Десь за містом вогонь обгризає кості заквітлого терну, підкрадаючись до загиджених лісів.

Христа ніхто не зустріне ні з пальмовим листям, ні із зарані заготовленою вербою, загорнутою в блискітки. Брама міста виявиться наглухо завареною. Але й ніхто не осипатиме Його прокльонами, коли Він нестиме хрест на Голгофу, і ніхто не кричатиме, обравши замість нього розбійника: «Розіпни Його, розіпни!» Поки бліді обличчя ховаються за склом своїх тісних акваріумів, судді і прокурори можуть виносити будь-який вирок, легіонери заварюватимуть двері до будинків, а журналісти писатимуть: «Названа донька Потапа покрутила пружною попою перед дзеркалом — „Ідеальна“» (новина на 8.10 ранку Вербної неділі Року Божого 2020-го).

Їсти, пити, випорожнюватись, надсилати нудотно-солодкі листівки з вербовими гілками і пасками-кулічами, розгадувати логічні задачі для першого класу, вперше в житті дізнатись про роман Камю «Чума», писати романи про карантин, як писали раніше про Майдан і війну на Донбасі, — все це можна. Головне не дивитись у той бік, де на задвірках цивілізації урки розбирають український потяг на запчастини, бо куди ж йому їхати з порожньоголовими машиністами та пасажирами. Національні інтереси, мова, культура — не на часі. На часі — покора, чорні і білі маски на ротах, звідки боїться вирватись навіть алергічний кашель. За кашель можуть каменувати твої ж сусіди

Все, як і в часи хеттів, коли вояки принесли із завойованого Єгипту чуму і та знищила їхнє царство.

В Італії навіть мафія патріотична, а в Україні озброєні люди звертаються до беззбройних, щоб ті їх захистили, і все чистять і чистять кулемети, видивляючись, коли ж пропливе повз них труп ворога. А його все немає, бо комусь же треба того ворога вбити. «Тільки й єсть у нас ворог — наше серце. Благословіть, мамо, копати зілля, копати зілля на людське божевілля» (Павло Тичина).

Джерело