"Намордник від Шмигаля"

Конституцію в Україні розтоптали. Карантинні, а насправді драконівські правила життя від Кабінету міністрів Шмигаля, — ось що стало Основним законом, біблією Зе! Режиму, несосвітенного покруча автократії і регентства, у якому першу скрипку грають два «опікуни» від олігархів — прем’єр і очільник МВС. А «всенародно обраний преЗЕдент» виконує роль (як і раніше у Кварталі) недоросля, блазненської парасольки.

Жоден з попередників цього випадкового президента не дозволяв собі такої брутальної наруги над Конституцією. Вони крутили нею, мов циган сонцем, але під рукою тримали юристів-жонглерів, які підводили під ці «панські жарти» бодай якусь правничу базу. Нині не йдеться навіть про ілюзію законності. Захотів Кабмін урізати свободу пересування — і ось вам, громадяни, цілий набір обмежень, заборон, а вам, Нацгвардіє і поліціє, арсенал репресивних «ебонітових паличок» — з перевіркою документів і перспективою огляду особистих речей. Запраглося бачити усіх посполитих у масках, — не важливо, що фахівці (від ВООЗ до авторитетних світил, які десятиліття витратили на вивчення вірусів та іншої зарази) криком кричать про неефективність цього засобу, особливо на відкритому повітрі. І ось вся країна ходить у «намордниках від Шмигаля». А прем’єр, знай, гне своє: он, мовляв, гляньте на Схід, там спокон віків ходять із закритими обличчями. З хіджабом, мабуть, переплутав, зі страху перед COVID-19…

Наївним було б вважати, що це безглуздя і свавілля спричинене турботою про нашу з вами безпеку. Іноді щирі та зичливі люди схильні до крайнощів, коли хочуть зробити щось добре. Тут, на жаль, не той випадок. Тут йдеться про страх перед власним народом, базований на гірких уроках Кучми і Януковича, страх перед Майданом. Це слизьке і неприємне відчуття добре відоме і Шмигалю, і великій чиновницькій братії. Вони вже пережили схоже, коли втік Янукович, і над ними усіма навис дамоклів меч люстрації і політичного небуття. Однак Зе! дав їм ще один, неочікуваний шанс, і тепер вони триматимуться його з усіх сил, ставитимуть у непристойну позу всю країну, аби лиш не повторилися «окаянні дні» кінця 2013-го — початку 2014-го.

Заради самозбереження ці люди ладні запроторити і без того мовчазний Конституційний суд аж у Харків (цікаво, чому не в Горішні Плавні?), аби не муляла очей вивіска у столиці. Є у цій недолугій ініціативі і підсвідомі речі, мотивовані ментальністю чинної владної команди — совкової, пострадянської. Харків був «другою столицею» у совєтській Україні, звідки власне й розпочалася тривала (довжиною у 70 з лишнім років) більшовицька окупація.

Заради тієї ж мети в урядових кабінетах обговорюють ідеї запровадження комендантської години у трьох західних областях — Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській. Авантюризм такого рішення — не тільки у тому, що епіцентрами коронавірусу є Буковина та Київ. Головні підтексти — політичні. Саме ці три області завжди були осердям спротиву авторитарному вірусу. Отже, їх треба ізолювати, залякати. Щоб навіть голови не підняли, коли трійця Зеленський — Шмигаль — Аваков вершитимуть долі країни на свій лад. Хіба не таким же чином ділили Україну політтехнологи Медведчука у 2004 році?

Коли Денис Шмигаль, аби підсолодити гіркі пілюлі антиконституційних рішень свого уряду, розповідає про «нові соціальні стандарти» посткарантинної України, «перезапуск економіки», «комплекс реформ», у мене виникає відчуття дежавю.

…В останнього російського імператора Ніколая І І був схожий прем’єр-міністр — Пйотр Столипін. У намаганнях врятувати самодержавство від невідворотного краху він теж затіяв «реформи», оздобивши їх запровадженням військово-польових судів, обмеженням політичних свобод, репресіями аж до депортацій. Допоки 1911 року анархіст (а насправді — агент «охранки) Дмітрій Богров у Київському оперному театрі привселюдно не випустив у цього реакціонера кілька куль. Столипіна запам’ятали надовго, від нього та його «реформ» залишилися промовисті звороти — «столипінська краватка» (зашморг на шибениці), «столипінський вагон» (товарняки, якими вивозили у Сибір непокірних, здебільшого «інородцев»). Столипіна поховали у Києві, на території Печерської Лаври, і досі його могила є місцем паломництва для любителів «русского міра» і «сильної руки». Може, Денис Анатолійович бере у нього натхнення? Хоча, якщо відверто, він — лише бліда тінь, порівняно з Петром Аркадієвичем…

Але, боюся, Шмигаль залишиться в українській історії теж «горе-реформатором», і майбутні покоління ідентифікуватимуть цього діяча за промовистою фразою — «намордник від Шмигаля». Чим закінчив «патрон» Столипіна Ніколай Кривавий — ліпше не згадувати…