Передплатити

Що нас чекає в цьому театрі безпеки?

Коли ми обговорюємо дії влади, варто аналізувати, скільки в тих діях адекватних заходів, а скільки ілюзій

Влада вводить обмеження і заборони, а населення на 99% не розуміє, що можна робити, а що ні. В медіа з’явилась вже купа варіантів-пояснень заборон, а сама влада це комунікує на такому рівні, що питань виникає ще більше.

Коли немає тактики і розуміння алгоритму дій, починається період хаотичних рухів.

І я питаю сама себе:

— якби не було тестів, то у нас би і досі не було епідемії? Людей би лікували симптоматично, купа легко би перехворіла, або й не помітила хвороби, так?

— а те, що нам «пророкують» пік через тиждень, звідки знають? Може, пік буде пов’язаний якраз із більшою кількістю протестованих?

— наскільки правдива статистика інфікованих, померлих та тих, хто видужав, яку нам повідомляють у щоденному режимі?

Станом на зараз маємо такі факти:

1. Вірус є.

2. Імунітету немає.

3. Вакцини поки що теж немає.

4. Медицина виявилась не готовою в жодній країні.

Карантин (від слова «сорок») — це час, який влада відводить собі та громадянам для того, щоб контролювати епідемію, знизити рівень захворювань і, відповідно, смертності.

Деякі країни пішли шляхом тестування великої кількості людей. Президент Зеленський у відеозверненні повідомив, що Україна скоро матимете 10 мільйонів тестів. Потім повідомив про 1 мільйон.

Насправді до нас прилетіло з Китаю 250 тисяч тестів. І навіть зараз, при наявності симптомів, не всі люди навіть з симптомами проходять тестування. Принаймні, про такі випадки постійно повідомляється в медіа і соціальних мережах.

Отже, карантин для того, щоб всі підготувались. Тобто, йдеться не про людей, а про систему, яка має бути готовою до того, щоб прийняти людину в тяжкому стані та починати лікувати. Про легкі стани не йдеться — тут сидіть в самоізоляції і лікуйтеся симптоматично.

Лікарі розгубилися першими. Звільнення з лікарень — не міфи. Інфікування лікарів — не фантазії.

Справи в країні почали вирішувати олігархи. ШВЛ закупати волонтери на гроші бізнесу. Так вже одного разу було. Тобто всі включилися в проблему вирішення проблеми.

Кілька ремарок.

Інформаційні технології саме зараз яскраво продемонстрували вплив на людей. Згадайте початок епідемії і кадри, де на китайських вулицях в падучій бились люди. Я більше ніде не бачила таких кадрів. Або ряди трун із італійського собору, які насправді мали місце, але в 2013 році це було поховання сирійських біженців, які потонули біля берегів Італії.

Влада пішла шляхами заборон і обмежень, часто приймаючи абсурдні та невмотивовані рішення. Протести на Філіппінах якраз і проходили під лозунгом «вмерти від кулі чи від коронавірусу — яка різниця?» як відповідь на заяви президента розстрілювати порушників карантину.

Наслідки карантину ніхто не прораховує. Розпад сімей і гострі психози — це може бути найлегшим, з чим ми зіткнемося.

Дані про смертність викликають багато питань, тому що статистика обчислюється за різними методиками. Наприклад, якщо є купа діагнозів, які роблять людину вразливішою до коронавірусу, і людина вмирає, то пишуть про смерть від коронавірусу. А в деяких країнах — спричинена впливом коронавірусу. Тобто, наявність коронавірусу поруч з іншими серйозними хворобами, в тому числі у 30-річних, не враховується при встановлені причини смерті.

А тепер про «театр безпеки».

Цей термін придумав Брюс Шнаєр, спеціаліст із комп’ютерної безпеки, для своєї книжки Beyond Fear: Thinking Sensibly about Security in an Uncertain World. В 2003 році. Але поширення цей термін отримав у безпекових колах для описання заходів безпеки в аеропортах і метрополітенах. Особливо це стало актуальним після терактів 11 вересня 2001 року.

Театр безпеки — це певні заходи, націлені на її підвищення. Але коли насправді мало що робиться задля справжньої безпеки. Суть концепту ще в тому, що у ньому йдеться про ілюзію безпеки, яку люди самі собі створюють, аби подолати страх і паніку.

За Брюсом Шнаєром, переваги театру безпеки:

— іноді відчуття безпеки важливіше, ніж сама безпека. Якщо потенційні жертви відчувають себе у безпеці, то вони продовжують свою діяльність, життя, запобігаючи паралічному страху;

— під виглядом безпеки держави можуть збирати величезні масиви персональних даних.

За Брюсом Шнаєром, недоліки театру безпеки:

— всі заходи вимагають реальних фінансових вкладень, але насправді не дають жодних переваг в плані безпеки. Або ж ці переваги наскільки незначні, що не вартують витрачених фінансів;

— театр безпеки вводить обмеження чи примушує людей проходити досить специфічні процедури, які можна сприйняти як обмеження особистої свободи і недоторканості приватного життя.

Театр — це завжди віртуальна реальність. А якщо говорити про театр безпеки, то тут теж спадають на думку порівняння з реальним і віртуальним.

Тому, коли ми обговорюємо дії влади, які вона нам запропонувала задля нашої безпеки, варто аналізувати, скільки в тих діях адекватних заходів, а скільки з театру безпеки — тобто, скільки ілюзій щодо того, що вони дбають про нашу безпеку?

Якщо вже доведено, що перехворіють 80% населення і, може, навіть більше, але легко-безсимптомно, то як від цього вберегтися? Просто свою безсимптомність розтягти на два роки і всі ці місяці жити під дамокловим мечем коронавірусу?

Якщо найбільш уражені люди старшого віку і люди зі серйозними захворювання, то що робити з ними? Тримати на карантині, поки не буде вакцини? А якщо у вакцини будуть протипоказання?

Адекватність дій задля безпеки — ось основне питання сьогодення.

У нас активно звучать порівняння з Італією. В тому сенсі, що Італія вчасно не пішла на карантин, а італійці продовжували пити вино і обійматися при зустрічах. Добре, Україна вчасно пішла на карантин. Але тема Італії не сходить з порядку денного. Не тема Німеччини, не тема Швеції, а саме тема корумпованої Італії. Ну, до цього була тема комуністичного і брехливого Китаю.

Італійська медицина — одна з найкращих, а все одно не справились. Ця теза теж активно запускається в маси. Лякаючи людей ще більше — якщо в Італії з «найкращою медициною» не справились, то що вже нам? У нас же все страшно і погано! Ми всі вмремо — ааа!

За один місяць виправити стан в медичній системі неможливо. Це означає, що стримування піків захворювань все одно не впливатиме на якість лікування? Лише почали привозити інфікованих, і система вже почала терпіти поразки одна за іншою.

Так що нас чекає в цьому «театрі безпеки», вірніше, в нашому варіанті — «в театрі страху», хто знає?

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram