Передплатити

Усі кабміни працюють "за Черномирдіним": хочуть, як краще...

Коронавірус зруйнував цілі галузі економіки. Такі, наприклад, як туризм. Авіакомпанії світу на межі банкрутства. Готелі, ресторани, роздрібна торгівля нічого не заробляють.

Сотні тисяч людей у цих індустріях, по суті, стали безробітними. Споживання нафти у світі впало на 25 відсотків, що поставило усі, навіть найкращі, компанії у скрутне становище.

Конгрес і уряд США за цих обставин вдалися до збільшення державного боргу на 2,2 трильйона доларів, щоби пом'якшити страждання людей і бізнесу.

Але що таке зростання державного боргу? Це перекладання тягаря відплати боргів з цього покоління на наступні.

Щоби робити такі борги, треба, аби існував позичальник, який погодиться давати гроші американському урядові під зовсім невеликий відсоток, а саме один — на рік. Інакше уряд не дасть собі ради навіть з виплатою відсотків за кредитами.

На щастя, таких позичальників у світі ще багато. На це є дві підстави. Перша — американський долар має статус резервної валюти світу з 1944 року, коли у містечку Бреттон Вудс він зрівнявся з золотом. Тому кредитори і задоволені, що кредит надається у доларах. Друга підстава ще важливіша. За 243 роки свого існування уряд США жодного разу не порушив свої боргові зобов'язання. Тобто день у день сплачував борги, яким настав термін сплати. Іншими словами, ніколи не оголошував дефолт.

Завдяки позиції долара, як резервної валюти світу, а також бездоганній репутації уряду США там мають змогу обтяжувати боргами й онуків, які ще не народилися.

В українського уряду немає жодної з двох підстав, які приваблюють позичальників. Гривня не вважається резервною валютою світу, і тому позичальники не шалено втішені тим, що з ними будуть розраховуватися гривнями. А дискусія, що точиться на сторінках газет, чи слід оголошувати дефолт, остаточно відлякує іноземних позичальників.

Єдине, чим уряд може привабити іноземців, — це найбільша у світі відсоткова ставка за кредитами. Наприклад, 16 процентів річних. Але це вже гра у фінансову піраміду. Позичальники розуміють, що за таких відсоткових зобов'язань уряд не здатний їх довго дотримуватися. Тому налаштовані за найменших чуток про загрозу дефолту позбутися українських облігацій. Це остаточно закриє можливість позичати у приватних позичальників світу як у гривнях, так і у доларах.

У цьому і полягає відмінність у позиціях урядів України та США щодо можливостей робити нові борги.

Друк грошей не розглядається взагалі як альтернатива позичанням. Це призведе до гіперінфляції, при якій хліб по обіді буде коштувати у 10 разів більше, ніж зранку. І так щодня. Навіть у ощадливій Німеччині гіперінфляція призвела до десятків тисяч загиблих від голоду у 1923−24 роках.

Якщо немає надії на приватних позичальників, щоб уникнути гіперінфляції, звертаються за позикою до Міжнародного Валютного Фонду, який був створений у 1945 році, після Другої світової війни. Коли наприкінці 1991 року розвалився Радянський Союз, місією Фонду на цих теренах, зокрема теренах України, стало переведення планової економіки на засади ринкової. Оскільки примусити до цього МВФ не може, він використовує заохочення у вигляді дешевих кредитів, які надаються у тому випадку, якщо країна погоджується рухатися у бік цивілізованого ринкового господарства.

Інтереси невеликої кількості фінансово-промислових угруповань, що захопили владу у державі і отримали у народі назву «олігархат», у багатьох випадках суперечать принципам ринкової економіки.

Зокрема, у існуванні монополій, що усувають чесну конкуренцію між виробниками, а також десятків «чесних» способів розкрадання державного бюджету.

Тому позики МВФ перетворилися у гру між олігархатом та МВФ — хто кого перемудрує.

МВФ потроху просуває реформи в Україні, а олігархат тим часом використовує транші, які йому вдається вициганити, щоб утримувати владу і саботувати ті реформи, які йому не вигідні. Тому бачимо ці нескінченні затримки траншів і бравурні заяви уряду, що умови угоди з МВФ вже виконані «на цілих 80 відсотків». Але як не можна бути «трішечки вагітною», так і не можна угоди «трішечки не виконувати».

Втім, якщо олігархату ще вдається щось видурити, то це не тому, що у МВФ чогось не розуміють. А тому, що Фонд, хоча і не підпорядкований уряду США, все ж таки не може уникнути його впливу, як найбільшого спонсора.

А США мають надію, що Україна залишиться незалежною державою, а не стане частиною Росії. Олігархату теж не дуже хочеться йти під Росію, бо тоді маржа прибутку зменшиться. Але якщо олігархат побачить, що не може втримати владу, то звернеться по кредити до Москви, як це зробив Янукович у 2013 році.

Заклики оголосити дефолт — це ледь прихований олігархічний шантаж США, що у разі відмови надати хоча б мінімум кредиту, уряд знову піде жебрати до Москви. Для цього і сидять у Верховній Раді народні обранці Медведчук з Рабиновичем.

Тому такий-сякий транш, скоріше за все, буде. А от реформ, що зроблять Україну привабливою для значних іноземних інвестицій, навряд чи. Адже у нас всі кабміни працюють «за Черномирдіним»: «Хочуть, як краще, а виходить, як завжди».

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram