Дефолт в умовах автократії

Влада веде Україну шляхом, який приємніший не країні, а Коломойському

Поки всі спали, не перша, але й не друга, а можливо точно не третя, людина в державі, Арсен Аваков, запропонував свій підхід до кризи. Торкнувшись багатьох питань економіки, які точно не входять в компетенцію міністра МВС. Але з огляду на те, що у нас кожен тепер президент, і можливо, кожен міністр внутрішніх справ — точно міністр фінансів, не помітити його пропозиції було неможливо.

При цьому фактично, йшлося про те, що в умовах кризи треба одночасно оголосити про суверенний дефолт і збільшити дефіцит бюджету.

А саме:

— Негайно і в найкоротші терміни провести реструктуризацію зовнішніх боргів України, значно скоротивши навантаження з виплат відсотків і основного боргу в найближчі роки.

— Збільшити дефіцит держбюджету — істотно (треба вважати, але, як мені здається, мільярдів на 200 як мінімум). Не соромлячись! — такий виклик часу. Мені шкода, але доведеться.

Треба сказати, що тут же міністр говорить і про необхідність зберегти співпрацю з МВФ. Це важливо.

Але ось всі, хто роблять ремонт, знають, що не можна зробити швидко, дешево і якісно. Можна швидко і дешево, але не якісно. Можна швидко і якісно, але не дешево. І можна дешево і якісно, але точно не швидко. Те саме і з цими тезами.

Можна провести реструктуризацію, вважай, послати кредиторів і збільшити дефіцит бюджету, надрукувавши для цього гроші. Але тут точно без МВФ. Це той самий дефолт імені Коломойського, до якого він нас усіх давно підштовхує.

Можна навіть як в 2015 році провести реструктуризацію, якщо вона необхідна, і укласти угоду з МВФ, але при цьому не можна нескінченно збільшувати дефіцит бюджету. Так, МВФ в таких умовах піде нам на зустріч і очевидно, що ми не пов'язані зараз зобов'язаннями про дефіцит бюджету в 2%.

Але по-перше, збільшувати не нескінченно. А по-друге, ці гроші треба не друкувати, а запозичувати. Якщо ми, звичайно, не хочемо угробити гривню остаточно. Друкувати незабезпечену гривню — навряд чи хороший шлях для стабілізації економіки. Але це можна робити якщо реструктуризація має економічну ефективність. А це не наш випадок. Але про це пізніше.

Можна збільшити дефіцит бюджету і залишитися у співпраці з МВФ, але без реструктуризації. Чому? Та тому що нам нема чого особливо реструктуризувати. Ми кому хочемо перестати платити? МВФ? Це відразу самогубство. Світовому банку? І тоді відразу просити у них грошей ще? Чи є пропозиція не платити американцям в травні? Там борг під прямі гарантії уряду США на $ 1 млрд.

Ми хочемо не платити Дяді Сему і сподіватися, що він нам буде допомагати? І це при тому, що всі знають про високий рівень резервів, які дозволяють платити? Тож ми розпишемось в небажанні платити, а не в неможливості. Найближча дата з виплати ринковим кредиторам — це вересень. Це ще півроку. І ціна питання — $ 1,4 млрд погашення і близько $ 500 млн купона. При тому, що навіть у 2015 році, на тлі незрівнянно більших проблем, Україна платила купон.

Тож реально йдеться лише про одну виплату. Це майже та сума, яку Нацбанк змушений продавати щотижня, поки у нас немає домовленості з МВФ. І заради $ 1,4 млрд у вересні, коли карантин повинен вже закінчитися, ми збираємося влаштувати хворобливий і тривалий процес реструктуризації, який надовго загальмує наше співробітництво з МВФ? Серйозно? Ми самі собі стріляємо в ногу таким чином. У нас загальний зовнішній борг — $ 80 млрд. А ринковий борг — всього $ 18,6 млрд. Це менше четвертої частини. І це визначає безглуздість будь-яких реструктуризацій. Вони принесуть занадто багато шкоди, практично не давши плюсів.

В Україні зараз найбільший коефіцієнт відношення економічних обмежень і проблем, які саме створює держава, до кількості хворих. Найбільший у світі. Ми самі стріляємо собі в ногу. Або в голову. Вводить жорстокі заходи по боротьбі з вірусом, які явно перевищують заходи необхідної самооборони. При цьому, швидше за все, в ключових економіках ніхто не буде переходити до таких заходів або скоро відмовляться від частини з них, просто тому що вони занадто деструктивні для економіки. І це мова йде про чисто заборонні заходи, не в поєднанні з дефолтом. Який також подібний до ядерної бомби.

І коли ви одночасно говорите, що треба мати угоду з МВФ і зробити реструктуризацію, то ви просто штовхаєте все до ситуації, коли переговори з МВФ зірвуться і ви заявите «Ми так хотіли, але не вийшло. Це все кляті імперіалісти». І у нас не залишається вибору, окрім як робити дефолт.

Є простий шлях. Позачергова сесія парламенту. Вона голосує необхідні для програми МВФ закони. Найболючіший для країни, судячи з усього, це «антиколомойський закон». Адже він найболючіший для депутатів, так вже точно. Ми отримуємо програму МВФ. Причому не на $ 5 млрд. Набагато більше. Програма може бути $ 10 млрд і більше. Плюс, підтримка інших кредиторів. Плюс, спеціальна програма МВФ по боротьбі з коронавірусом. Це для України буде ще десь $ 1,4 млрд.

Це все дозволить і наростити дефіцит бюджету, і обслуговувати свої борги. І за певних обмежень в бюджеті, без драконівських методів щодо вбивства економіки, ми проходимо досить безболісно цей рік. І так, без драконівських заходів, які будуть нам коштувати надто дорого. Не вбиваючи український бізнес тільки тому, що безвідповідальні чиновники не можуть не полетіти на 8 березня в Куршавель.

Або ми починаємо замість завершення переговорів з МВФ обговорювати новий план, новий шлях Рузвельта по-українськи (яка країна, такий і Рузвельт) і біжимо прямо до дефолту. Причому дефолту за фактично автократичної форми правління. Адже, судячи з усього, карантин може стати вічним.

Як завжди, вибір за українською владою. І як завжди, вони схиляються до того шляху, який приємніший не країні, а Коломойському.

Переклад з російської

Джерело