Найогидніше - використовувати пандемію
Країни світу одна за одною вводять обмежувальні заходи у зв'язку з епідемією коронавірусу. Закривають кордони, обмежують масові заходи, забороняють вивіз медичних товарів і ліків. Уряди думають, як врятувати співгромадян, як протриматися до тепла або до вакцини
І тільки в Україні думають, як епідемію використовувати. Одні вживають заходи, щоб полегшити прийняття потрібних владі законів. Інші думають, як нажитися на трагедії. Якщо в годину «х» виявиться, що один з епіцентрів поширення епідемії — парламент, а масок в країні немає, тому що їх розпродали контрабандисти, я не здивуюся.
Прийнято вважати, що українські «цінності» — це цінності виживання, що саме цим досвідом українці відрізняються від народів Європи і тому у нас так непросто з реформами. Але хотіти вижити і вміти вижити — це зовсім не одне і те ж. Цинізм і жага наживи — це не найкращі помічники у кризові моменти. Це в момент відносного благополуччя обиватель може хотіти «зробити їх усіх» і довірити країну такому ж обивателю, тільки з телевізору. А потім настає справжнє випробування — і обох несуть на цвинтар. Тому що смерть не дивиться телевізор. Тому що в труні кишень немає.
І я хочу запитати у людей, які вирішили нажитися на спільній біді — політично або фінансово, не надто важливо. Вам буде легше, якщо ваші плани здійсняться, а ваші близькі помруть? Або ви самі? Яке значення матимуть гроші, які ви отримаєте за маски, якщо ви витратите ці гроші на похорон батьків? Чи буде вас задовольняти результат голосування за земельний закон, якщо в день його прийняття ви втратите близьку людину? І який сенс матиме саме голосування за ринок землі, якщо в ситуації глобальної економічної кризи це земля буде коштувати просто копійки, а багато хто з потенційних покупців буде думати про те, як зберегти свої гроші, а не про те, як їх витратити? Чи розумієте ви, що зараз не допоможуть ніякі зв'язки? І навіть виїхати не вийде — тому, що не пустять і тому, що не вилікують. Єдиний ваш привілей — це обійти чергу на апарат по вентиляції легенів. Якщо і його до початку реальної епідемії в Україні не продадуть.
Ні, це не вміння виживати. Це «вміння» жити одним-єдиним днем, це нездатність задуматися навіть про найближче майбутнє. І цього разу це «вміння» може дорого нам усім обійтися.
