“Жити слід так, аби навіть трунар плакав на твоєму похороні"

Минулої суботи Воррен Баффетт надрукував чергового листа для акціонерів очолюваної ним компанії Berkshire Hathaway.

Лист з'являється раз на рік у лютому. На нього з нетерпінням чекають не тільки акціонери компанії, але й усі, хто цікавиться тим, як має функціонувати людське суспільство за економічної системи, що зветься капіталізмом.

Якщо би всі великі компанії дотримувалися кодексу поведінки компанії Баффетта, у світі було б набагато менше злиднів. Тоді б ресурси, якими володіє людство, використовувалися набагато ефективніше.

Наскільки великою є компанія Berkshire Hathaway? Більша, ніж усі компанії Ахметова, Пінчука та Фірташа разом узяті. Ринкова вартість перебільшує 550 мільярдів доларів.

І це при тому, що Воррен Баффетт жодного разу не приватизовував державне майно.

Він також ніколи не купував маєтків бельгійських королів або найдорожчі квартири у Лондоні. Будинок, який купив у 1958 році за 31 тисячу доларів, слугує йому вірою і правдою досі.

Він конкурентноздатний і вміє перемагати. І у страховому бізнесі, і у генерації електроенергії, і в залізничних перевезеннях. Це три галузі, де він володіє контрольними пакетами акцій, і тому може призначати директорів. Тож він вміє керувати тим, що в нас називають реальною економікою.

Крім того, Berkshire Hathaway володіє значними, але не контрольними пакетами акцій великих і не дуже великих компаній, бо краще за інших вміє оцінювати реальну вартість компаній. Саме у галузі цінних паперів Воррен Баффетт вважається неперевершеним фахівцем. Тому, коли ринкова ціна стає меншою, ніж та, яку вважає за прийнятну, він вдається до придбання додаткових пакетів. Це робота не одного дня і не одного року, і навіть не одного десятиліття. Вона вимагає постійного контролю своїх емоцій, щоби «бути сміливим, коли всі бояться, і бути боязливим, коли всі стають занадто гоноровими.»

Цитуючи Екклезіяста, можна сказати, що він знає, коли «час розкидати каміння і коли час його збирати.»

Баффетт не боїться визнавати свої помилки. В останньому листі він наводить цитату від Матвія: «А як ти чиниш милостиню, хай ліва твоя рука не знає, що робить твоя правиця».

Коли кілька років тому він придбав компанію «Лубризол», він не зауважив, що вона застрахована у страховій компанії, яка йому ж і належить. І от коли на одному із заводів сталася пожежа, він не дуже переживав, бо компанія була застрахована. Аж поки не дізнався, де саме «Лубризол» застрахована. Самокритично та жартівливо зауважує, що у цьому випадку він занадто буквально виконав вимогу святого апостола.

Він вміє зрозумілими словами пояснити складні явища і вдається до жартів, щоби посмішка читача полегшила йому сприйняття основної теми.

До своїх поважних 89 років, Баффетт теж ставиться з гумором. Він згадує, як його приятелю місцева газета надіслала перелік запитань, відповідь на які планувала надрукувати у некролозі. Коли ж приятель проігнорував таке опитування, газета поновила свої запитання з поміткою: «Терміново». У такий спосіб він переходить до важливого питання, що буде з компанією після нього. Він пояснює, які розпорядження дав з цього приводу, щоби протягом 10−15 років по його смерті компанії не загрожували потрясіння.

Баффетт у цьому зв'язку критикує багато аспектів корпоративного управління: і те, як обирається рада директорів, і винагороду генеральних директорів, і неадекватну винагороду незалежних директорів, які лише кілька разів на рік беруть участь у засіданнях. Врешті-решт він нагадує, що «кадри вирішують все», і запевняє акціонерів, що кадри, які він підібрав, слугуватимуть акціонерам, а не своїй кишені, і тому Berkshire Hathaway залишатиметься прибутковою компанією.

Якщо би всі капіталісти володіли талантами та чеснотами Баффетта, то й працівники діставали б гідну винагороду і акціонери були би в прибутку, і держава мала би такі бюджетні надходження, що обслуговування боргів не було б складним ребусом.

У нас немає баффеттів, але є Ахметов, Фірташ та Пінчук… Тому і не побачите посмішку на обличчях робітників, акціонерів та міністра фінансів. Крім того, в нас є великі компанії: Енергоатом, Укрзалізниця, Нафтогаз та Укроборонпром, які належать державі. Ефективність роботи державних підприємств страждає від однієї хронічної обставини. Збитки компаній не б'ють по кишені кінцевого бенефіціара. Бо кінцевим бенефіціаром є Кабмін, а там всі справно дістають свої зарплати, незалежно від того, які збитки показують державні компанії.

Тому для ефективної роботи держкомпаній потрібні такі чесноти директорів та міністрів, які зазвичай є недосяжними для людини.

І в цьому секторі економіки баффеттів немає. Натомість є наглядові ради, що дедалі більше стають омріяним місцем для здібних журналістів і взагалі хороших хлопців та дівчат, які в телевізорі або деінде вже назбирали багато лайків.

Це не капіталізм Воррена Баффетта, це карикатурний капіталізм.

Суботній лист Баффетта — коротший за попередні та більше нагадує заповіт, ніж звіт. Новою є та деталь, що на зборах акціонерів наступного травня разом з Баффеттом та його діловим партнером Чарлзом Мангером вперше на запитання акціонерів будуть давати відповіді обрані спадкоємці. Вони прийдуть на зміну Баффетту, щоби очолити фінансову та промислову гілки корпорації.

Ніщо під місяцем не вічне. Хоча всі сподіваються, що Воррену Баффетту Господь відпустить ще не один рік, аби бути прикладом у корпоративному світі.

Колись Марк Твен сказав, що жити слід так, аби навіть трунар плакав на твоєму похороні. Воррен Баффетт, вступивши у свій дев'яностий рік, живе саме таким життям.