Милованов хоче прикурити? Чому інвестиційна няня є профанацією
У Милованова є одна риса (між іншим характерна в цілому для всієї команди Зеленського) - загорітися ідеєю, але не вміти її розширити до проекту
Хто ще не чув, але тепер гроші на нас посипляться завдяки урядовим уповноваженим, які будуть персональними менеджерами інвесторів, які сюди вкладуть 100 мільйонів доларів.
Механізм дії описав міністр економіки Милованов. Якщо коротко, то уряд укладає угоду з інвестором, в тому числі і про податкові пільги, персональний менеджер супроводжує інвестора і не дає можливості комусь (чиновникам) йому заважати. При чому все це стосується не лише майбутніх інвесторів, але й тих, хто вже вклався в Україну і зараз має проблеми.
На перший погляд, все виглядає ідеально. Але давайте розберемося, чому насправді Милованов дебіл.
Почнемо з простого. Ця історія ставить в нерівні умови бізнес. А там, де є подвійні стандарти, завжди існує загроза корупції. Цю тезу можна розширити, але я зупинюся лише на констатації цього факту. Хто хоч трошки займався бізнесом, не потребує окремих пояснень.
Тому зупинимося на інших речах. Почати треба з найпростішого: чи задали собі Милованов, Гончарук чи Зеленський елементарне питання: якою має бути економіка України через 10 років, і в чому наша амбіція? Звичайно, в привітанні із Днем соборності президент прочитав нам лекцію, що не можна переходити на червоне світло, але це до економіки має поки що занадто опосередковане відношення.
Ключове питання, на яке має зараз дати відповідь держава: як має розвиватися економіка, і спеціально під це має бути розроблена інвестиційна карта країни. Натомість нам говорять — прийдіть і ми вам допоможемо.
Хто зайде під такий заклик? Тільки той, хто вже тут працює, але при цьому має безпосереднє відношення до нинішньої влади, або серйозний спекулянт, який розуміє всю ризикованість цієї історіі і вважає, що за 4−5 років вийде в плюс (тобто маржинальність цього бізнесу складає 20−25%).
Чи були в світі ефективні приклади такого «ручняка»? Я знаю лише один, хоча, звичайно, може, я помиляюся. Так от, свого часу в Кореї це спрацювало. Але для того, щоб це спрацювало, існувало кілька простих, але чітких правил: держава мала економічну стратегію розвитку і ставка була тільки на крупний бізнес. Держава не боялася стимулювати експорт, девальвуючи національну валюту. Преференції отримував тільки той, хто мав успішні експортні кейси, або успішно вигравав тендери в інших країнах. Але навіть той, хто мав ці преференції, мав конкурентів, які мали такі самі преференції. А гарантом цього всього особисто був президент, який сам вникав в деталі.
Чи є щось хоч трохи подібне у нас? Безумовно, ні. Поки це просто слова, які в наших широтах завжди перетворюються в бажання прикурити.
Є ще два моменти, на яких би я хотів зупинитися. Перший — навіщо інвестиційній няні знати 5 мов? Функціонал цього чиновника має дві речі: слідкувати за тим, щоб інвестор виконував зобов"язання і вирішувати проблеми, якщо вони несправедливо виникають. Для чого тут 5 мов, я просто не уявляю собі. Куди простіше найняти групу перекладачів, які будуть працювати навіть не в штаті, а за викликом. Але понти дорогого коштують.
Є ще один момент, який якнайкраще характеризує абсурдність нинішньої ситуації. З"явилася заява компанії Укрлендфармінг про те, що Генпрокуратура відновила справу, згідно з якою, компанія нібито не побудувала дві найбільші в Євразії птахофабрики. Три роки НАБУ вже досліджувало це питання, не змогли знайти проблем, але зараз знову вирішило відновити цю справу. І генпрокурор їх підтримав. Фабрики працюють, виробляють продукцію, є маса експертиз і допитів, але це нікого не цікавить. От це і вся відповідь на питання про інвестиційних нянь.
