Президенту України не варто поки що їхати в Ізраїль
Між Україною й Ізраїлем відбувається активна дипломатична суперечка, яка загрожує перерости і в скандал.
Привід — заява посла Держави Ізраїль в Україні Джоеля Ліон (спільна з послом Польщі), що він «шокований» рішенням Львівської облради проголосити 2019-й роком голови Проводу ОУН (б) Степана Бандери.
У відповідь український посол в Ізраїлі Геннадій Надоленко довів позицію України напряму МЗС Ізраїлю. Але офіційний Єрусалим випустив заяву, де підтримав свого посла і обґрунтував правильність його підходу.
Невдоволення ізраїльтян через політику української історичної пам’яті виникає не вперше, але зазвичай воно обмежується негучною формальною заявою, яка потім тихо «помирає» в інформаційному вирі. Не в останню чергу тому, що самі ізраїльські дипломати негласними каналами натякають журналістам про неважливість такого демаршу і просять не роздувати ці історії.
Але цього разу маховик розкрутився на повну, сторони демонструють принципову позицію.
І все це відбувається напередодні запланованої поїздки Володимира Зеленського в Ізраїль на World Holocaust Forum, який Нетаньяху організує у зв’язку з 75-річчям звільнення табору Аушвіц-Біркенау. І туди запрошені світові лідери, в тому числі і Путін.
Присутність же Зеленського на цьому піар-заході Нетан’яху під питанням.
Борислав Береза повідомив, що поїздка українського президента в Ізраїль під питанням, оскільки приймаюча сторона не дає йому права виступити (тим самим пропонуючи по суті бути масовкою для Нетаньяху з Путіним — це прекрасно пояснив Айдер Муждабаєв (Айдер Муждабаев (Ayder İzzet-oğlı Muzhdabaev) в своєму блозі.
А згадана вище історична суперечка між двома країнами лише додає аргументів, чому президенту України не варто поки що їхати в Ізраїль — принаймі до їх нових виборів у них. Ну от для чого тягати каштани для невдячних ізраїльсикх політиків?
Українська сторона справедливо наголошує, що абсолютно неприйнятні позбавлені будь-яких історичних доказів висловлення, у яких українському визвольному руху голослівно приписується «антисемітська ідеологія», а борці за свободу українського народу іменуються вбивцями євреїв.
І тим більше, жодна країна світу не має права диктувати українській державі, як їй ставитися до власного національної спадщини, — це виключне і суверенне право України.
Київ же не розповідає Ізраїлю, як їм ставитись до Менахема Бегіна, ім’ям якого в Ізраїлі названі центральні вулиці — але який досі вважається терористом в Британії (він очолював терористичну організацію Іргун, яка боролась за незалежність Ізраїлю. Точно так, як і Степан Бандера).
Нинішні ж ізраїльські політики живуть, на жаль, старими радянськими історичними штампами. При цьому вони взяли щодо України тон ментора, використовуючи політику історичної пам’яті в своїх політичних інтересах. І ці люди ще Володимира В'ятровича критикували!)
