Передплатити Підтримати

Друзки від дзеркала

Вираз про те, що усяка влада є відображенням тих, хто її обирав, здається, перетворився на аксіому.

Хоча інший вислів — про те, що народ заслуговує на таку владу, яку має, — все ж є не надто однозначним. В умовах демократії, а особливо демократії інформаційної епохи, вибір залежить не стільки від переконань, сформульованих на підставі досвіду, пам’яті чи тим паче раціонального аналізу, як від емоційного тла, що, зазвичай, спотворене технологіями, пропагандою, брехнею та маніпуляціями.

У випадку сучасної України маємо класичний приклад влади як дзеркала свого електорату. І буквально за кілька місяців після виборів це люстерко розбилося на міріади друзок. Бо Зе! Команда з її лідером зібрала виборчий урожай не на чіткому плані дій, а базуючись на широкому асортименті захцянок тих, хто волав про потребу «змін», не усвідомлюючи того, що і як слід змінювати. Гасло «Будь-хто, лиш би не Порошенко» — ось і вся, м’яко кажучи, передвиборча програма лідера Кварталу 95.

Минуло півроку і з’ясувалося, що ті, хто віддав свої голоси «молодим і зеленим», — зовсім не консолідована, усталена у переконаннях суспільна верства. Протестні емоції тих, хто таки прагнув змін, — тобто реально бажав країні успіху — що на фронті з Росією, що у подоланні корупції, що у подальшому вивільненню ринкових відносин від адміністративного тиску, — вщухли. Натомість виникло розчарування відвертим курсом на «мир за будь-яку ціну», що рівнозначний капітуляції, неприкритою корупцією у справі призначень на найвищі посади, осідланні бюджетних потоків, невіглаством «державотворців».

Маємо геть невтішну картину фрагментації табору «переможців», і влада як його «дзеркало» теж стала схожою на друзки від цього дзеркала. Варто проаналізувати інформаційну картину одного дня, аби переконатися, наскільки різними, часто навіть діаметрально протилежними є сигнали від наших урядовців, депутатів, представників Офісу президента з найважливіших для країни питань. У цьому хаотичному нагромадженні важко зорієнтуватися не те, що пересічному українцеві, над ребусами від нової влади ламають мізки політологи, економісти, дипломати.

Не буду переповідати ляпи влади під час серйозного іспиту, пов’язаного з катастрофою нашого літака над Тегераном. Але, на жаль, і у них зблиснули «друзки від дзеркала» президентської команди і очільника країни особисто. Зеленський досі не може визначитися «хто він?». Недаремно кажуть, що слова (у цьому випадку — з новорічного звернення гаранта), кинуті у простір, часто матеріалізуються. І глядач, для якого телевізійники приготували своєрідний коктейль (президент-трагік зі співчуттями родинам загиблих в авіатрощі і тут же президент-комік у рекламі чергового Кварталу), теж потерпає від роздвоєння особистості.

Однак виникає цілком логічне запитання: кому на руку подрібненість суспільства, навіть коли йдеться про виживання країни? Хто штучно підігрує фрагментації громадянського суспільства і населення загалом? Хто дробить і без того понівечене дзеркало?

Звісно, потирає руки агресор, розуміючи, що брутальною військовою атакою йому України не взяти (у всякому випадку — це коштуватиме дуже дорого). А пересварені і розділені українці, — ідеальний грунт для просування своїх «братських та миротворчих ідей».

Вигідно це і владі. Так мінімізує ймовірність потужних протестів. Головна фобія Банкової — Майдан, але для нього потрібне згуртування суспільства довкола серйозних викликів, а не «дрібних порізів», до яких вдаються політтехнологи Зе!

Ба більше, вони добре розуміють, що в умовах війни всіх проти всіх спрацює ідея «сильної руки», яка спробує зібрати «друзки від дзеркала».