У новорічну ніч Зеленський скинув маску

Ну що, маску скинуто остаточно.

Чи після так званого новорічного привітання президета України у когось ще залишаються ілюзії та сумніви? Це я звертаюсь до тих українців, хто за нього голосував і вірив, що гірше не буде. Саме до українців, а не до малоросів і ватників, з якими Зеленський пропонує нам миритися-любитися. Як може однаково любити Україну той, хто її вбиває, і той, хто її захищає?! Той, хто живе в «русском мире», і хто бачить Україну українською?! Якщо ви досі вважаєте, що Зеленський — це благо для України, то маю для вас погану новину. Ви не українець. Ви — малорос чи ватник. І Зеленський справді ваш президент.
Пасаж з вулицею і пам’ятником, мовляв, неважливо на чию честь, головне, щоб вулиця була заасфальтована і освітлена, — це «сіль» усього цього «коталеопольдівського» привітання. Його суть — розмивання української ідентичності, українського світогляду. Як можна об’єднати тих, для кого важливо, на чию честь названа вулиця, і тих, кому байдуже?! Абсурд, утопія, новорічна казка для ідіотів.

Хіба хтось проти, щоб вулиця була заасфальтована. Але по освітлених і заасфальтованих вулицях людей можуть везти у концтабір.

Фраза про вулицю — це ще й камінчик у декомунізацію. Тим самим Зеленський засвідчує своє ставлення до цього процесу, дає зрозуміти, що декомунізація не має значенння.

Якби не мало значення, кому стоять пам’ятники і на честь кого названі вулиці, то комуністичний режим не ставив би на кожному куті пам’ятники своїм ідолам і не називав би у кожному селі вулицю Леніна! Більшовики і комуністи чудово розуміли, що це має значення, що це потужний механізм пропаганди, навіть на підсвідомому рівні! Розуміють це і спадкоємці більшовиків…

І ні слова про цінності. Хоча ні.

Пропонує об’єднуватися на основі совкових цінностей: «мой адрес не дом и не улица…». На цих принципах вже будували нову історичну спільність людей — радянський народ. Ця фальш довго не проіснувала, але «совок» у деяких головах досі живе.

І насамкінець. Прихильники Зеленського дорікають його критикам у тому, що, мовляв, не поважають інститут президенства. У зверненні не було жодних символів цього інституту — ні прапора, ні герба, ні інших державних символів. Хто нас вітав? Людина у гольфі? Вочевидь, йому все українське чуже, інородне… І таке сприйняття країни він буде нав’язувати нам. Але такою Україна вже була — до 2014 року. Саме таку Україну будував Кучма, потім Янукович… Що з того вийшло? Отож бо.