Якою буде Україна у 2020 році

Ключовою подією цього року в Україні стали вибори президента і парламенту. Це якщо аналізувати політичну частину, а саме від неї залежить зовнішня політика. І тут мені здається важливим відмітити те, що ми, як кажуть моряки, «лягли на курс». І коли уявити Україну великим океанським лайнером (бо ми все-таки країна немаленька), то він уже визначив, куди пливти, і розвернути його, навіть за дуже великого бажання, вкрай складно. Бо хоч і з’явився новий капітан, частина команди, перш за все, лишається стабільною, та і пасажири вже обрали собі напрямок, від якого відступати не хочуть, а в разі чого починають кричати. Тож, хочеш не хочеш, а капітану та команді доведеться до всього цього прислухатись.

Перекладаючи цю алегорію на звичайну мову, мені здається, що принаймні наразі курс України не змінюється. Події, які відбувалися протягом року, не надто його пришвидшили, але і не так вже відверто загальмували. Іншими словами, існував баланс між тим, що було, і тим, чого би хотілося побільше. Вважаю, що це добре: нова команда теж має призвичаїтись до правил гри, вивчити ситуацію, зрозуміти, що можна, чого ні, що підтримується переважною більшістю, що ні, та як на це реагувати. Певний період адаптації вже прийшов, і, як мені видається — більш-менш нормально.

Відносини з Росією

Єдиний момент, який продовжує викликати певні занепокоєння особисто у мене, — це наші відносини з Росією. Газова тема може стати для нас другим Будапештським меморандумом із негативними для України наслідками. Бо те, що я щонайменше прочитав у протоколі, свідчить: продовження може бути дуже різним, і далеко не надто позитивним для нас. А враховуючи те, що Росія завжди використовувала газ як інструмент політичної боротьби, тиску та нав’язування своєї позиції, цей напрямок може стати дуже серйозним елементом майбутньої можливої дестабілізації.

Громадськість має надзвичайно пильно стежити за розвитком подій, і в разі необхідності — тиснути на владу, щоб та не надто загравалася в тези про «миролюбність Москви» і таке інше. Чекати від вовка, щоб той не з'їв вівцю, — більш ніж наївно.

Лінія поведінки зі США

Думаю, що нічого надзвичайного у відносинах з Вашингтоном нам не загрожує. Навіть станом на зараз ми не лише отримуємо не менше допомоги від американців, а й насправді значно більше, ніж торік — і це на фоні всіх скандалів.

Я поясню, чому так відбувається: адміністрація Трампа боїться, аби її звинуватили в тому, що вона використовувала ті телефонні розмови як засіб тиску. І щоб продемонструвати, що це не так, буде допомагати навіть більше, ніж сама того хотіла і планувала. Демократична партія, зі свого боку, теж не може чинити інакше, бо тоді вона буде протирічити собі, позаяк сама зробила аргумент допомоги Україні предметом імпічменту.

З якого боку не подивись, — українці явно не в програші. Та надзвичайно важливо, щоб ніхто з наших керівників часом не надумав грати на протиріччях між демократами та республіканцями. Бо як тільки це станеться, ми станемо ворогами і одних, і других. І ось після цього жодної допомоги від Америки в нас не буде. Тому нам необхідно тримати дистанцію: сприяти лише в рамках правової допомоги, і не більше. Якщо ми таку лінію витримаємо, немає жодних підстав думати, що одна з двох партій змінить свою позицію. Тим більше, що і там, і там є потужні сильні лідери, які вважають, що Росію треба покарати за її злочини, а Україну — підтримати. Не думаю, що всякі моменти, які в Америці чомусь дуже хибно назвали Україногейтом, вплинуть на наші двосторонні відносини.

Підтримка Заходу

Коли мова заходить про Європу, то завжди пригадується фраза, яку цитував Маркс. А цитував він одного британського економіста, який, характеризуючи капіталізм, писав, що коли рівень прибутку сягає 300%, то угоду буде укладено. Це означає, що коли європейський капітал зацікавлений в тому, щоб вести справи з Росією, то він піде на будь-які поступки Кремлю, аби тільки отримати своє. У цьому криється велика проблема наших відносин з країнами Європи: вони, з одного боку, начебто розповідають про свою відданість цінностям і принципам, а з іншого — торгують ними. І від балансу, який тут буде знайдено, залежатиме і те, якою мірою ці держави Україну або підтримуватимуть, або здаватимуть, прикриваючись фарисейськими промовами про те, що Росію так само треба зрозуміти та допомогти.

Це, на жаль, є проблемою. Але зважаючи знову ж таки на позицію США, яка останніми днями була чітко і ясно продемонстрована, європейці мали би збагнути: за безпеку теж треба платити, і платити дорого. Інакше її просто не буде.

Що необхідно Україні

Як любив казати наш перший президент, не треба бути «надто толерантними». Натомість необхідно чітко артикулювати свої інтереси, а для того — ставати на ноги. І дати нашим західним партнерам ясне розуміння: програш України означатиме програш Західної Європи. Якщо зможемо це донести, — тоді в нас є шанс.

Джерело