Передплатити Підтримати

«Нафтогаз» vs «Газпром»: Берлінсько-Мінський півфінал

«Північний потік – 2»: добудувати неможливо зупинити 

Проект «Північний потік — 2», попри бравурні заяви з російського боку про можливість швидкого його завершення, не виходить з фази невизначеності, а входить у фазу турбулентності. Повне фіаско газпромівських пропагандистів, які твердили, починаючи з часу укладки перших труб на дно Балтики у 2018 році, що проект вже відбувся. Ступор ПП2 — це те, що нам і потрібно. Чим більше буде проблем з «Північним потоком — 2» і другою ниткою «Турецького потоку», тим довше буде зберігатись транзитний статус-кво ГТС України.

У Росії немає технологій глибоководної укладки труб. Тому по «Блакитному потоку», «Південному потоку» і першому «Північному потоку» вона працювала з італійською Saipem, а зараз по «Північному потоку-2» — зі швейцарською Allseas Group. Хоча на Балтиці і не такі великі глибини, як на Чорному морі, добудувати «Північний потік — 2» так просто не вийде. Лічені компанії у світі можуть укладати газопроводи, що працюють під тиском понад 200 атмосфер на морських глибинах. Ні росіяни, ні німці, таких технологій не мають. Allseas Group, власне, швейцарська по місцю реєстрації, а працюють там в основному данці та норвежці, які якраз і мають відповідний досвід.

Американські санкції проти «Північного потоку-2», підписані Дональдом Трампом у оборонному бюджеті у 2020 рік, виявилися напрочуд дієвими. Трубоукладники Allseas Group швиденько знялися з позицій південніше о-ва Борнгольм у ВМЕЗ Данії і відійшли на рейд німецького порту Мукран, який є базовим для будівництва трубопроводу у західному секторі Балтики. В російських ЗМІ лунають бравурні заяви, що, мовляв, у них є трубоукладник «Академік Черський». Так, є. Тільки він нерухомо стоїть в районі далекосхідного порту Находки згідно даних MarineTraffic. Хоча в Москві ще декілька тижнів тому поширювали чутки, що він вже тримає курс на Балтійське море.

Інша справа, що зараз об’єднаними німецько-російськими зусиллями буде відкрито фронт юридичної тяганини і судових суперечок. Це працює на користь України, тому що може продовжуватися невизначений час. Взагалі-то американські санкції проти путінського потоку — це високе мистецтво! Дати можливість Газпрому максимально зарити гроші на дно Балтики і на останньому етапі, коли його німецькі посіпаки вже відчували хрусткі євро на своїх рахунках після урочистої церемонії запуску, вдарити санкціями — це під силу тільки країні, політичний клас якої мислить системно, стратегічно і не шукає зустрічей «посередині».

Газовий «Мінськ-3»

Американські санкції потужно посилюють переговорну позицію України. Якби ще це належним чином усвідомлювалось нинішнім політичним керівництвом, яке, схоже, обрало гірший з можливих варіантів.

Якщо те, що відбулося у Берліні і Мінську перемога, то вона піррова. Ще одна така «перемога» у вигляді підписання нового транзитного контракту 29-го грудня, і ми залишимося без транзиту вже після 2021 року, хоча з формальної точки зору транзит існуватиме. Тільки існуватиме він у обсягах, які потрібні будуть «Газпрому» для проходження зимових піків попиту у Європі. Підписаний протокол виглядає як певний компроміс. Але тільки на перший погляд. Цей документ, швидше, відіграє маскувальну функцію справжніх намірів російської сторони.

Чиста перемога сторони української стосується лише майже $ 3 млрд. виплати «Газпрому» на користь «Нафтогазу» за рішенням Стокгольмського арбітражу від 28 лютого 2018 р., які він отримає «живими» грошима, а не газовим еквівалентом. А от що стосується решти позицій, все виглядає проблематично.

Передусім, підписаний протокол з юридичної точки зору є нікчемним. Але це своєрідна газова «Мінська домовленість», що є аналогом сумнозвісних однойменних домовленостей по «врегулюванню на Донбасі», якою тепер ворог — Росія і наші гібридні друзі в Європі будуть тицять українським посадовцям, яких чомусь так багато підписалось під цим.

Протокол підписано з українського боку різнокаліберними чиновниками, що викликає питання, а яким чином вони до цього причетні? Особливо вражає підпис помічника президента, який функціонально не займає жодної державної посади, а є просто «слугою» головного «слуги народу», однак його підпис стоїть в одному ряду з віце-президентом Єврокомісії та російським віце-прем'єром, які мають відповідну компетенцію і повноваження для цього. Цікаво було би взнати, які повноваження хто з українських підписантів отримав, хто і коли підготував директиви для української делегації, ким вони були затверджені — урядом чи президентом? Пригадуєте епопею з «директивами» для прем’єр-міністра Ю. Тимошенко 10 років тому при укладанні контрактів з «Газпромом»?

Звісно, можна сказати, що не має значення хто підписав, має значення, що домовились. Але тут все має значення. Дрібниць при цьому немає. Факт першого підпису під протоколом особи, яка не має функціонального відношення до предмету переговорів, зайвий раз вказує на те, що існують закулісні домовленості політичного характеру. Зрозуміло, де вони виникли — в Парижі під час зустрічі Зеленського і Путіна. І далі вся конструкція переговорів і потенційних контрактних відносин стала перебудовуватися під політичний алгоритм непевного компромісу, контури якого ми зараз спостерігаємо в «мінському» протоколі. По суті, в Парижі Путін провів успішну спецоперацію по створенню політичної надбудови над комерційними та технічними переговорами з тим, щоб направити їх в потрібне російській стороні русло. Індикатором цього є те, що у протоколі ні слова ні про про втрачені активи «Нафтогазу» на Кримському півострові, ні на шельфі Чорного моря! От «чомусь» в останньому пункті, який не має відношення до газового транзиту, відображено побажання російської сторони до відновлення постачань газу, а української вимоги щодо повернення вкрадених активів немає. Випадково? Не додумали? Навряд чи.

Терміни транзиту

Десятирічного терміну немає, як немає і однорічного, який хотів «Газпром». Натомість є п’ятирічний термін з можливістю пролонгації ще на десять років. Перемога? Ні. Це ілюзія «зустрічі посередині». Цей п’ятирічний термін складається по суті з двох термінів: перший рік з обсягом 65 млрд куб м, і решта чотири роки з обсягами по 40 млрд куб м.

З протоколу видно, що російська сторона хоче закласти в контракт алгоритм коли транзит у нинішньому вигляді триватиме один рік, поки, за уявленнями «Газпрому» і його німецьких посіпак, вони зможуть вирішити проблемні питання з «Північним потоком-2», ну і, власне кажучи, під тим чи іншим приводом, «Газпром» зіскочить з транзитного контракту. Отже, фактично, ми можемо отримати 1-річний контракт під виглядом 5-річного. А 5-річним він може бути тільки у випадку перманентних проблем «Північного боку-2».

Достатньо пригадати, як легко Росія відмовилася від виконання зобов’язань по 25-річній угоді купівлі туркменського газу у 2010 році. Варто знати цей прецедент. Тоді згідно документу Росія зобов’язалась купувати в Туркменістані 60−70 млрд куб. м газу щороку до 2007 року, а в 2009—2028 р. р — 70−80 млрд. кубометрів. Опускаючи перипетії, зазначу лише, що у 2009 році обсяг закупівель був різко скорочений — в 7 разів (!) внаслідок «технічного інциденту» на газопроводі Середня Азія — Центр, який в подальшому був визнаний «Газпромом» непридатним для експлуатації на проектних режимах із-за його зношеності. «Технічний інцидент» — вибух на газокомпресорній станції у 2009 році — мав явно рукотворний характер. Це була спецоперація під випадок форс-мажору. В 2015 році Росія купувала аж 3 млрд. кубів туркменського газу, тобто разів так в 25 менше, аніж мала би згідно угоди 2003 року. А потім закупки взагалі припинились. «Туркменський досвід» Газпром може повторити і стосовно України. Неважко змоделювати. Наприклад, «технічний інцидент» трапляється — звісно, «випадково» — на якійсь з прикордонних газокомпресорних станцій, «Газпром» оголошує напрямок не функціонуючим із-за зношеності трубопроводів та обладнання, а тому переводить газові потоки на нові маршрути через Балтику та Чорне море. Ми ж, мовляв, попереджали, що будемо викопувати труби на українському напрямку… І ось у такий спосіб транзит гарантованим обсягом в 65 млрд. куб. м. перетворюється спочатку в 40 млрд., а потім зводиться до 10−15 млрд., як те і потрібно «Газпрому». Форс-мажор, мовляв.

Українська сторона стверджує, що тариф на транзит формується на основі європейської методології. В той час, як з російського боку виходять з «конкуренції маршрутів». Зрозуміло, що у них «своя калькуляція», яка буде завжди показувати, що, наприклад, транспортувати газ по кривій з Ямалу через всю Росію до чорноморського узбережжя, потім «Турецьким потоком» через Чорне море, і другою його ниткою через Болгарію, Сербію, Угорщину у напрямку австрійського Баумгартена, буде дешевше, ніж по прямій через Україну.

Зараз Газпром щедро обіцяє 65 млрд куб м транзиту, розуміючи, що іншої можливості доставити газ європейським споживачам у них немає, а збитки і штрафи цього «газового Колосса» будуть серйозні. Якщо протягом року у них не вийде вирішити всі проблемні питання з «Північним потоком-2», буде діяти домовленість про транзит в обсязі 40 млрд куб м. Проте, знову ж таки, в протоколі ніде не прописана позиція ship or pay — «транспортуй або плати». З протоколу неясно, яким чином будуть прогарантовані навіть ці 40 млрд куб м транзиту. При обсязі транзиту 65 млрд куб м українська ГТС працює, як система, а при обсязі 40 млрд куб м працюватиме, по суті, кілька труб. Росіяни не випадково малюють цю цифру в 40 млрд куб м. Тоді оператор української ГТС при зменшенні обсягу транзиту змушений буде підняти тариф, на що «Газпром» скаже, що це економічно невигідно і тариф не є конкурентоздатним і ми не будемо використовувати українську ГТС. А в Брюсселі розведуть руками, кажучи, що конкуренція є конкуренція.

Проблемні умови контракту

Не передбачена можливість прямих закупівель газу європейськими клієнтами «Газпрому» на східному кордоні України. Мала би бути зафіксована перехідна можливість для оператора ГТС України по зміні пункту здачі-приймання газу. Показовий самотній підпис Єврокомісії під протоколом. На завершальному етапі вона відіграла суто роль статиста і замість того, щоб спільно з українською стороною наполягати на переході від радянської практики здачі-приймання газу на східному кордоні ЄС до здачі-приймання на кордоні РФ-Україна, її представник погодився з тим, що європейське енергетичне право буде застосовуватися у відносинах між «Нафтогазом» і оператором ГТС України. Тобто, між українськими суб’єктами. А російська сторона продовжує відкидати можливість укладення контрактних відносин на основі загальноприйнятої європейської практики, якої він дотримується у відносинах з компаніями з ЄС. Росія, використовуючи байдужість наших європейських гібридних друзів, зберігає, по суті, існуючий пострадянський порядок речей у контрактних відносинах між суб’єктами господарювання у газовій сфері між Україною і Росією. Тому, на мій погляд, така європейська позиція означає фактично: хай вони там воюють, чи дружать, чи корумпують один одного як хочуть, головне — Європа має отримувати газ.

Ні з українського, ні з європейського боку не знайшла відображення у протоколі позиція, яка виходить зі Статті 274 Угоди про асоціацію з ЄС про те, що сторони (Україна та ЄС) мають використувати вільні потужності мережевих систем постачання газу і електроенергії. На мій подив, уже не вперше українська сторона уникає акцентування на цій статті Угоди. Європейська сторона так само уникає, проте її позиція зрозуміла — умивати руки, щоб зайве не дражнити Росію. Але ця стаття доволі чітко артикулює положення, що, спочатку мають бути використані вільні потужності ГТС України, а вже потім добудовуватися різні «потоки». Це теж ніде не знайшло свого відображення в протоколі. Зрозуміло, що воно не може бути зазначено в прямій формі, бо РФ не має угоди про асоціацію, але дві інші сторони мають таку угоду.

Майбутнє судових позовів

Одне із найбільш проблемних для «Газпрому» судових рішень стосувалося якраз нашого внутрішнього рішення щодо $ 6,5 млрд штрафу за монополізацію транзиту. Це рішення було прийнято АМКУ, підтримано ВСУ. Ну і тут не треба бути великим фахівцем, щоб зрозуміти, що на вході в українську ГТС працює тільки «Газпром». І це монопольна позиція. В той час, як є можливості і в самій Росії, там є інші постачальники газу («Роснєфть» чи «НОВАТЕК»), і є центрально-азійський газ, який теж міг би йти транзитом через Росію в Україну, і далі в Європу.

Також є два позови, по яким ще не було розгляду в Стокгольмському арбітражі, майже на $ 12 млрд. Вони стосуються додаткових компенсацій до «Газпрому» за невиконання нині чинного транзитного контракту. Гроші, які були присуджені «Нафтогазу» в рішенні від 28 лютого 2018 року, це лише частина компенсацій за невиконаний «Газпромом» транзит в обсязі не менше 110 млрд. куб. м. щороку. В принципі вважається, що із загальної заявленої суми претензій на майже $ 12 млрд по новим позовам, принаймні, $ 2 млрд були гарантованим виграшем «Нафтогазу», від якого тепер схильні відмовитись.

Виходить так, що більше ніяких судових позовів з боку «Нафтогазу» до «Газпрому» бути не може. Тоді це, знову ж таки, не працює на нашу користь. А якщо «Газпром» знову буде робити якісь фокуси?

Я далекий від думки, що всі положення з протоколу перекочують в контракт. Як і не певен остаточно, що він буде підписаний. Але «Газпром» докладе до цього зусиль, щоб він був підписаний на їхніх умовах. Росіяни будуть весь час демонструвати цей папірець і говорити, що наші ж президенти домовилися, показуючи пальцем в небо. Тому з цієї точки зору перемога піррова, бо вона дає «Газпрому» можливість в будь-який момент зіскочити з контракту. До того ж, ніде ніяких наслідків не зазначено за недотримання взятих на себе зобов’язань. Тому й виникають припущення, що ці домовленості є елементом більш широкого пакету, де українська сторона, знаходячись у виграшній позиції, пішла на значно більші поступки, ніж могла би піти.

Росія по суті повторює шаблон Януковича. Достатньо пригадати ситуацію кінця 2013 року. Бюджетна криза, нічим платити зарплати бюджетникам наприкінці року, борги «Нафтогазу» перед «Газпромом»… І тут 17 грудня в Москві Януковичу не тільки обіцяють 15 млрд. дол. США кредиту, але й відразу ж дають 3 млрд. Влада догосподарювалася за кілька місяців так, що бюджетники як і за Януковича, невчасно чи не в повному обсязі отримують зарплати. Ось це й використовує Кремль — мовляв, ми вам підсобимо, бачимо ваші проблеми, йдемо назустріч, зустрінемось посередині — отримаєте живі гроші.

А взагалі протокол потрібно читати з кінця. Ось той останній пункт, що стосується розгляду можливостей поставок газу в Україну і є визначальним для російської сторони і вони усе зроблять для того, щоб він був у пакеті з транзитним контрактом. Тоді вони реінсталюють схему газової корупції українського політикуму як за часів Кучми — Ющенка — Януковича. Тому звідси і «винахід» — «Нафтогаз» у вигляді компанії-організатора транспортування газу. Вони, звісно, мають на увазі, що «слуги народу» змінять керівництво НАКу на слухняне їм і прихильне до «Газпрому». І «слуги народу» вже, як мені здається, готові до такого сценарію, адже тішать себе ілюзією про дешевий газ від Газпрому по прямому контракту.

Але як би там не було, зараз важливо зосередитись на двох позиціях. Перша — недопущення транзитного контракту на означених в протоколі умовах. Друга — недопущення підписання будь-яких контрактів по імпорту російського газу до деокупації Криму та ОРДЛО. Третя — нищення у будь-який спосіб «Північного потоку — 2».

Джерело