Військовий діалог з народом. Якого сценарію боїться Путін
Російська влада втратила зворотний зв’язок з підвідомчим народом. І тому чекає від зазначеного вище народу чого завгодно
Коли ви, шановний читачу, переглядаєте цей текст, на всіх федеральних телеканалах розгортається традиційне дійство, суміш карнавалу, балагану і бурлеску, іменоване щорічною «Великою» прес-конференцією головного начальника країни. Майже дві тисячі блондинок обох статей, що лише через непорозуміння називають себе журналістами (вибачте, нечисленні колеги, які, опинившись у Міжнародному центрі торгівлі, намагаються поставити дійсно змістовні запитання, але навіть ви вільно-невільно берете участь в цьому принизливому цирку), вбираються в маскарадні костюми, малюють плакати, які повинні привернути найвищу увагу. Просто смішно говорити, що ними рухає бажання дізнатися позицію Путіна з найважливіших для країни питань. Ще смішніше згадувати в такий день, що колись працівників преси називали сторожовими псами демократії, людьми, готовими ризикувати життям, щоб знайти і оприлюднити факти про те, як влада порушує закон. Завдання учасників цього дійства перебуває в зовсім іншій сфері. У кращому випадку — це спроба привернути напередодні Нового року увагу доброго чарівника до тієї чи іншої проблеми, з якою стикаються підвідомчі громадяни, включно з самоуправством чиновників і беззаконням «правоохоронців». Найчастіше ж — найнижче прохання відвідати регіон, покуштувати вироблених тільки там і небачених в іншому світі квасу, меду, сиру, сивухи і бормотухи (потрібне підкреслити). Ну і, само собою, зробити селфі. Зрозуміло, до журналістики, до інформування громадян про важливі для них речі це ніякого відношення не має.
Фактично ті лічені рази, коли протягом року Володимир Путін удостоює своїм виступом аудиторію більшу, ніж дюжина наближених членів Ради безпеки, однозначно свідчать про деградацію, до якої в нашій країні був доведений той чи інший державний або громадський інститут. Депутати Думи і, прости господи, сенатори, що істерично аплодують під час представлення Послання Федеральним зборам, показують, що являє собою законодавча влада Росії. Політологи, що ставлять президенту на форумі Валдай улесливі запитання, демонструють рівень підвідомчої експертизи. А керівники Ради з прав людини, що вислуховують майже без заперечень викладення диких поглядів про необхідність «превентивних» вироків — це те, на що перетворився офіційний правозахист. Нарешті, саме підвідомче населення, що слізно випрошує по волі режисерів під час Прямої лінії чергову царську милість: дорогу, ліки, костюм Снігуроньки, мужика, бабу, собаку (потрібне підкреслити) — уособлює абсолютну покірність. Як, напевно, заздрить Путіну Дональд Трамп, якому Палата представників Конгресу винесла імпічмент. Росія ж являє собою острівець стабільності в морі всесвітньої турбулентності, стверджує путінський тлумач Пєсков. Така стабільність надзвичайно характерна для кладовища.
Так чи інакше, здавалося б, позбувшись будь-якого натяку на контроль з боку народу, Володимир Путін може і далі правити Росією, як хоче. Але ось члени комітету Держдуми з безпеки та протидії корупції Піскарьов (голова), Валєєв, Хінштейн і Рижак внесли днями поправки в закон «Про державну охорону». Немає сумнівів, що депутати транслюють нове бажання влади. Пропоновані зміни в закон вимагають наділити Федеральну службу охорони (ФСО), призначену для забезпечення захисту вищих осіб держави і перш за все
Переклад з російської
