Передплатити Підтримати

Коломойський не любить програвати. Варто чекати наступних атак

МВФ зробив потужний хід. Наступний — за Україною

З різних боків звучать дуже різні оцінки програми МВФ, яка щойно озвучена в телефонній розмові глави Фонду Кристаліни Георгієвої з президентом Володимиром Зеленським. Поки що це угода на рівні персоналу (staff level agreement). Сама програма потребує ще затвердження Виконавчою радою МВФ та виконання Україною попередніх умов. Хтось подає угоду як беззаперечну перемогу, інші мають набагато обережніші оцінки. Варто розібратися, з огляду на те, що надзвичайну важливість цієї угоди ми вказували ще у серпневому прогнозі на 4 місяці, який фактично повністю справдився.

Не є новою думка, що МВФ — один із ключових рушіїв українських реформ, в одному ряду з Євросоюзом. Зазвичай програми МВФ ставлять вимоги щодо найважливіших реформ як передумову співробітництва, і це добре, що на боці реформ маємо такого союзника. Думаю, всі читачі знають, але ще раз підкреслю: співробітництво з МВФ важливе не само по собі (гроші йдуть у резерви Національного банку, тобто не можуть бути використані на цілі зростання), а в першу чергу як сигнал для кредиторів та інвесторів, що країна на правильному шляху. Навряд чи варто пояснювати, що такі сигнали нам конче потрібні. Наприклад, це негайно розморожує 500 млн євро макрофінансової допомоги з боку Євросоюзу.

Обіцяти — не значить одружитися, каже народна мудрість, тож нинішня угода (очікувана ще у вересні) запрацює, тобто перетвориться на реальні гроші, лише у разі виконання наступної порції вимог щодо реформ. Але навіть у такому варіанті наразі маємо дуже потужний і необхідний Україні сигнал.

1. По-перше, МВФ (а також великі країни, що стоять за ним) підтверджують політичну підтримку України та президента Зеленського. Розумію, що ця теза не сподобається противникам президента, але це факт: поки що є той мінімальний рівень довіри, який необхідний для такої співпраці, і сам Зеленський це також розуміє і цінує.

2. По-друге, це підтримка України в її протистоянні з Росією. Вдало вибраний час — буквально напередодні нормандських переговорів — є сильним ходом, що посилює українську позицію. Росія хотіла би мати на переговорах більш слабку і розгублену Україну, позбавлену підтримки ключових партнерів. (Я досить скептично ставлюся до спроможності президента Зеленського вдало провести ці переговори, але завжди розрізняю інтереси України та своє ставлення до її нинішнього очільника).

3. Це підтримка українських реформ, у першу чергу найбільш необхідних: прозорий земельний ринок, велика приватизація, антимонопольна реформа тощо. Якщо угода з МВФ стимулює НБУ понизити облікову ставку (це можливо в умовах помірної інфляції), це дозволить як залучати в країну дешевші запозичення, так і пожвавити кредитування всередині.

4. Надзвичайно важливий фактор — це підтримка уряду. Наразі ми маємо найбільш реформаторський уряд за всю історію, хоча й обмежений залежністю від Банкової. Але це безумовно на порядок краще, ніж уряд «досвідчених господарників» на чолі з, наприклад, Хорошковським, який вже пророкували Україні наступного року. Вважаю, що всі прихильники реформ, незалежно від політичної орієнтації, мусять підтримувати уряд Гончарука, щоб не дати замінити його на набагато гірший варіант, бо це стане поразкою не лише конкретного уряду, а й ідеї професійного урядування та реформаторського руху в цілому.

5. Це також підтримка Національного банку України. Атаки на НБУ останнім часом не просто посилилися, а, на мою думку, набули характеру загрози національній безпеці.

6. Врешті, угода з МВФ — це потужний удар у протистоянні з олігархами, особливо з тим, хто, по суті, оголосив війну Україні, — Коломойським. Він не просто постійно заявляв своє бажання розірвати співпрацю України з МВФ, а робив для того багато практичних кроків — різкими медійними заявами, судовими процесами, ганебними публічними акціями. І він програв. Програв цей раунд, не всю битву. Коломойський не любить програвати, отже, варто чекати наступних атак (нагадаю, 19 грудня суд по Приватбанку), які можуть зірвати остаточне затвердження угоди з МВФ і поставлять Зеленського у ще більш незручне становище. І настане день, коли доведеться остаточно обирати — Україна чи Коломойський. Варто допомогти президенту зробити правильний вибір.

Обіцяти — не значить одружитися. МВФ зробив свій потужний хід. Наступний хід за Україною.

А тут все не так просто. Щоб отримати гроші, Україна повинна виконати складну домашню роботу. Список завдань величезний і включає як остаточне прощання з Коломойським та остаточний запуск ринку землі, так і важливі кроки у судовій реформі та запровадженні верховенства права, а також купу інших речей, включно з підтримкою незалежності Національного банку, ринковими тарифами та іншими ненависними для декого на Банковій вимогами. Так само, як і в попередні роки, від України та її очільників вимагаються ринкові реформи, тобто завершення переходу від олігархічної неофеодальної закритої економіки до відкритої, інклюзивної. Цих реформ бояться олігархи-феодали (не лише герцоги національного масштабу, але й галузеві графи, обласні маркізи, районні барони та прості сільські поміщики). Цих реформ не хоче населення, звикле до демократичного феодалізму, що боїться змін і відповідальності за власне життя. Цих реформ боїться президент, бо йому доведеться платити за них рейтингом, а він хотів би цього уникнути.

Міжнародні оглядачі вже порівняли цю історію з допомогою МВФ Аргентині. Тоді аргентинське керівництво виявилося неспроможним. Тим менше було бажання в очільників МВФ ризикувати у подібних умовах, особливо коли Україна посилає міжнародним партнерам дуже суперечливі сигнали. Але вони вирішили нас підтримати.

Отже, нам дали ще навіть не аванс, а обіцянку авансу. Дали у скрутний момент, підтримавши нас на важких і загрозливих переговорах. Послали сигнал про підтримку всім нашим друзям і ворогам. Тепер твій хід, Україно.

Джерело