Забудемо, каже. Кров.

Ігор Валерійович віджав через черговий неупереджений окружний суд 7,5 мільярдів у України, повеселішав, і вибухнув програмною заявою в інтерв'ю Нью Йорк Таймс.

Мабуть в якості відпрацювання профіту. І на перспективу подальших профітів.

Забудемо, каже, кров.

В обіймах Росії через 10 років.

А Америка, сволота така, змушує нас воювати, а грошей на це не дає.

А без грошей Ігор Валерійович ніколи ні на що не підписувався.

Гешефт з Росією, ймовірно, виявився більш плідним.

Забудемо, каже. Кров.

Пазл складається. Всі попередні події щільно лягають впритул зі сьогоденним.

Війська відводяться. Бійці гинуть і калічаться в процесі найтвердішого з перемир'їв.

Преса готується до цензури.

Ми готуємося до того, що справа в найсправедливішому суді скоро буде на кожного з нас — невгамовно активних.
Суди готуються до напливу роботи, нашвидку штампують свавілля і запасаються білими нитками, щоб наскоро шити нові рішення.

Країна готується з захопленою підтримкою аплодувати підвищенню тарифів і будь-якій каламуті, що впарить їй молода команда.

Ігор Валерійович сьорбає каву і поблажливо дорікає Америці, яка давно готує йому жорсткий суд і затишну камеру. Тому, що він думає, що все порішав. І ми підемо дружити з Росією. Тому що вона сильніша.

І забудемо, каже. Кров.

Тому, що яка там нахер ваша кров у порівнянні з великим гешефтом?

Ігор Валерійович перевзувся з рятівників нації в миротворці імені триколора.

І вас всіх перевзують. Або в постоли. Або, не сумнівайтеся — у білі тапочки, якщо упиратися хто буде.

Ну давайте, розкажіть мені хто-небудь про випадковості і збіги.

Розкажіть мені, про те, що вуха Росії не стирчать за всім цим бл*дським цирком.

І про згущення фарб, розкажіть.

У вас ще є трохи часу.

Забудемо, каже. Кров.

Джерело