Воду будуть отруювати. Але доведеться пити

Тільки для тих, хто захоче подумати разом…

…Едвард Лоренц, американський математик і один із творців теорії хаосу дав досить цікаве визначення цієї теорії: «Хаос — коли нинішній стан визначає майбутнє, але приблизний нинішній стан не визначає майбутнє навіть приблизно».
Хто хоче поламати над цим мізки — закликаю подумати над цим самостійно. Мені це здається супергеніальним. Особливо тому, що це дає можливість пояснити (бодай собі) що відбувається. І те, про що ми всі говоримо на рівні емоцій, конфліктів між собою і — в середині себе. Але — я про це не чула в жодному «ток-шоу», в жодному виступі і в жодних висновках, якими завалений інформаційний простір. А, як на мене, це досить важливо.
Але не буду ускладнювати. Все досить просто.

Так, нині ЧАС ХАОСУ в тому визначенні, яке дав Лоренц. Його відчувають всі, хто «в одному човні» під назвою Україна — без різниці чиї вони «боти» (ненавиджу це визначення і не сприймаю його!).
Так от. Крім хаосу, зараз ми всі (теж без винятків) відчуваємо когнітивний дисонанс — хто усвідомлено, а хто на рівні відчуттів.

Приклади?

В день звільнення наших полонених я зопалу написала один рядок, який влучно охарактеризував мій стан (як виявилося, не тільки мій): «З журбою радість обнялась». Це назва збірки Олександра Івановича Кандиби, відомого, як Олександр Олесь і батько Олега Ольжича. Це геніальний і простий рядок для того, аби на метафоричному рівні зрозуміти, що таке «когнітивний дисонанс». Краще і зрозуміліше, ніж скаже письменник, і не знайдеш.

Нині у всьому існує когнітивний дисонанс.

…Далі перейду на метафори.

Те, що відбувається у всіх сферах нашого нинішнього життя-буття — це «розрив мозку», який певна частина людей вважає «розривом шаблонів» (що, до речі, у співставленні понять, теж є когнітивним дисонансом).

Це коли, скажімо, в колодязі ти бачиш… гадюку, але змушений пити, адже іншої води немає!

А це — твій колодязь, з якого ти завжди пив і якому ти бажаєш лише джерельної чистоти.

Але пити -- гидко.

Не пити — неможливо.

…Один з реальних прикладів — ну, скажімо, парад на День Незалежності. Точніше — ДВА паради.

Когнітивний дисонанс: світський гламур під час війни і Справжність. Журба від кітчу і радість від Справжності. Або для когось було навпаки — люди різні. А для когось це було «два в одному» -- але то окремі люди, з окремим сприйняттям, їх небагато, вони завжди усім задоволені — ну і нехай собі…

Другий приклад: повернення полонених.

Шалена радість?! Так. Чекали? Так! Боролися за це? Ще й як!

Але «гадюка в колодязі» не дає відчути повноту радості.

Адже «ціну» виставили не ми.

Цінність життя — так, «ціна» — йде від торгашів життями, ворогів і тисячолітніх єзуїтів, яким довіри немає і бути не може.
Яка вона? Поки що ми не знаємо. Але вона — є! Без ілюзій.

Хто нині дискутує на тему почуттів рідних і близьких — той спекулює!

Адже тисячі українців НІКОЛИ не були і не могли бути проти повернення наших Героїв — це апріорі, це не обговорюється! Якщо обговорюється, то хіба що дурнями (вже вибачте).

Обговорюється… така штука, що відбувається в душі: когнітивний дисонанс.

І він у питанні: а що відчувають рідні і близькі тих, хто віддав життя — тисячі життів! -- починаючи з Майдану, коли чуєш виступ новітнього президента: «Ми з путіним… вирішили… домовились… і про подальше налагодження…» і т.п. і т.д.
А що відчувають ті, хто останні роки домагалися цього повернення — і… не були навіть згадані або хоча б запрошені на це свято?

А як почуваються Герої, яких повернули не як військовополонених за рішенням міжнародного трибуналу і яке ось-ось могло вступити в дію?!

Когнітивний дисонанс!

Зараз я не пишу для тих, хто на піку емоцій почне звинувачувати, що я і такі як я — не радіємо. Знаєте, я ШАЛЕНО, неймовірно радію. Хто знає — той знає… Інші -- байдуже, не мушу виправдовуватись і щось лірично тут пояснювати.
І попри радість, шалено відчуваю ось цей самий когнітивний дисонанс.

Приклад з Ізраїлем (виміняли тисячу на одного) — приклад для невігласів. Скажу по-простому — «вчіть матчастину», а ще простіше — «вас там не було», то ж не повторюйте цю мантру. Ізраїль — чудова, заможна, ЄДИНА, незалежна держава, яка існує, як незалежна держава і проіснує ще тисячу років. А тут ціною кількох днів (не виникає питання — чому?), у поспіху піару отруєна вода чистої радості в «нашому колодязі» — і ми ще не знаємо (хочеться, звісно, вірити в краще) чим це обернеться завтра.

І які ще дисонанси нам треба буде витримати і «не поїхати дахом» найближчим часом…

Я думаю, їх ще буде багато.

Воду будуть отруювати.

Але доведеться пити. Адже іншої — немає.

І тому так необхідно ЗНАТИ про такі речі — про такі точні, МАТЕМАТИЧНО прораховані (!) речі, про які я не від кого не чую, і про які ось так, можливо, для когось незрозуміло, кажу: Хаос і Когнітивний дисонанс.

Ми мусимо усвідомити, що вони тут, що все НЕ ВИПАДКОВО. І що… є два способи позбутися цього діагнозу.
Тому нижче надаю ДОВІДКУ. Для тих, хто хоче подумати над цим.

«Когніти́вний дисона́нс — внутрішній психічний конфлікт, що виникає при зіткненні в свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок (англ. cognitions) стосовно деякого об'єкта чи явища, за якого з існування одного елемента виникає заперечення іншого.

Серйозні випадки дисонансу можуть призводити до неспокою, відчуття провини або сорому, викликати значний стрес, знижену самооцінку, викликати агресію або інші небажані наслідки.

Можливі два шляхи подолання дисонансу індивідом:

• шляхом зміни власних понять, переконань або поведінки;
• виправдовуючи власні поняття, переконання або поведінку".

Далі — самі. Я теж ще подумаю над цим.

Важливо знати, ЩО З НАМИ ВІДБУВАЄТЬСЯ.

Хоча… Методи вищенаведених способів «лікування» мене не влаштовують — ані перший, ані другий!

Шукаю третій! Він мусить бути!

Джерело

Останні записи автора