Передплатити Підтримати

Країну закрито на деструкцію

Посміхайтеся, нам начхати на Ваші незручності

Все частіше виникає враження, що ми — полігон для випробування забувай-штуки, якою клацав Вілл Сміт у «Людях в чорному». Опція «пам'ятати» кульгає не лише у широких мас, а й серед нечисленого прошарку мислячих. Пам’ятається лише те, про що із методичністю дятла нагадує зброя масового медіа-отупіння.

Порошенкові нагадувати про Ліпецьку фабрику так часто, що фразу затерли яскравіше, ніж яйця бика з Уолл Стріт. Пам’ятаєте? А от масової істерики, що Зеленський вів бізнес в Росії під час війни — нема. І що переписав бізнес ГлавСлуга на товаришів, а самих товаришів взяв до себе на Банкову. З цього приводу теж тиша. Чого? Команди не було? Не проплатили?

Пам’ятаєте, як пучило інформаційний простір від прогресивних ідей «на чорта потрібні ці літаки?! Я продам їх!»? Пам’ятаєте? Минуло 100 днів, і тим же самим ротом ті ж саме люди кажуть: «ні, продавати борт № 1 не варто…». Ясна річ на ровері Голобородько В Реалі теж не їздить. Навпаки — на вулиці повернулися кортежі і перекриття. Втім «простим людям байдуже». А скільки подібного? Пригадуємо:

Було: «бариги і алігархі все робили не так і не туди, в країні все погано…».
Стало: «в країні було не так все й погано, реформи робилися, тільки повільно, ми прискоримо…».

Було: «Роттердам +, це ганьба! Ми зробимо Роттердам-мінус!».
Стало: «знаєте, Роттердам+ насправді найвигідніша пропозиція для України…».

Було: «на війні заробляють Путін і Порошенка, а її треба просто припинити стріляти».
Стало: «війну не можна просто взяти і припинити, все не так просто…».

Було: «Мінські домовленості, не принесуть миру. треба шукати інший формат».
Стало: «альтернативи Мінським домовленостям немає…».

Було: «треба переселити президента з Банкової кудись, де аура світліша…».
Стало: «ні, переїзд з Банкової не на часі…».

Країні не сказали це пам'ятати. Нехай Сватів дивиться і до ВКонтакті повертається. Навіть урядові засідання народові більше не знімають — боронь Боже, хтось побачить суть зеленого абсурду.

Натомість країні розкажуть про стрімке покращення вже сьогодні — «прості люди» повірять. А як же мислячі? Де поділися різноманітні ЦПК і РПР? Де іскромьотні розслідування, що рвуть владу бариг на шмаття заради прекрасного завтра?
Невже високодостойне товариство не бентежить кількість судових рішень на користь кишені Коломойського? ДБР у ролі кишенькового йорка Портнова? СБУ як розподілювач благ? Легалайз для своїх і закон для чужих? Смерть парламентаризму в країні?

Невже, шановні, ніхто не помітив — Рада — всьо? Ні про яку законотворчість (!), фахові дискусії, процедуру, експертну оцінку, контроль громадськості — мова більше не йде. І не йтиме. Рада була не з найгірших, хоч і кульгава, але зараз вона мертва.

І де десятки фахівців, які щовечора в телевізорах знаходили колоди гріхів розміром із секвойю? Де шляхетні фонди, що відгодували телевізійних баригоборців? Зрештою, де вельмишановні іноземні порадники, які гримали заявами і бурмосилися одразу, коли Порошенко, Парубій чи Гройсман щось там не тойво? Агов, чому така тиша?

НІхто не ідеалізує 5 попередніх років, але вони мали головне — сталу тенденцію ПРО УКРАЇНУ. Із набитими гулями, сварками, скандалами, успіхами і провалами, але про Україну. Зараз про Україну більше не йдеться. Ані у Вашингтоні, ані в Брюсселі, ані в Парижі, ані в Берліні…

Але найгірше — на Банковій — теж не про Україну. І попри те — тиша. Або гірше — інфантильні просторікування «в уряді багато гарних людей, треба побачити, що вони робитимуть». Капець, якщо це говорять мислячі, то яка каша в головах немислячих?

Парламенту — немає, уряду — немає. Все вирішується в одному кабінеті. А як називається концентрація влади в одних руках? Дінь-дінь, прокидайтеся.

Вихід? Поки що є:

1. Забути ідіотську фразу «от тільки без політики». Наглухо забути — в південно-західному федеральному окрузі Путін зробить вам «без політики». Якщо мова про захист України — це політика — май клепку і сміливість це визнати.

2. Слід усвідомити — «молоді обличчя», це мантра ні про що, коли за ними стоять старі фейси. Важливо лише — український інтерес рухає політиком, або ні. Досить трешу, коли Луценка без проф. освіти брудом не полив лише безрукий, а такий же без прокурорської освіти Рябошапка — норм.

3. Країну рейдернули і протидіяти цьому може лише єднання зусиль та досвіду тих, хто (виявляється, робив правильні речі переважно, просто повільно (с)), і тих, хто дозрів до державної служби. Не до клоунади, а СЛУЖБИ. Конструктивні критики теж мають долучатися — ще трохи і критикувати в країні просто не дадуть.

4. Максималістам тут не місце — краще повільний крок до цивілізаційної мети, аніж шалений експрес в прірву приватних інтересів олігархату, російського лобі і європейської безпринципності.

5. Втрата часу — пряма дорога до напівдиктатури і по суті повернення до стану колонії.

До фанклубу Трускавецького політичного ПТУ не дійде.

Але багато хто ще має опцію «мозок — вкл.»

Швидше «вкл.», внакше країну «викл.»

Джерело