Про колективну та персональну відповідальність

Наступні місяці, наступні роки та навіть наступні десятиліття всі доленосні рішення в українській політиці обертатимуться довкола одного питання: де межа між домовленостями з Москвою та капітуляцією перед нею? Упевнений, що новий президент сам не має такої відповіді. Навіть для себе. Звідси й невиразні, сказати б, жалюгідні заяви як самого Зеленського, так і його оточення.

Серед деяких українських політиків побутує думка, що домовлятися потрібно, питання лише на яких умовах. Такий підхід — перемога Москви ще до завершення перемовин. Росіянам важливо утвердити свою панівну позицію: вони захоплюють території, беруть полонених, а потім визначають формат перемовин і навіть диктують умови щодо їхнього проведення, мовляв, «чекаємо від України конкретних кроків із нормалізації відносин, а далі побачимо». За цієї концепції лінія компромісу проходить далеко в тилу українських національних інтересів. Тут запевне кожен компроміс обернеться на поразку.

«Компроміс», досягнутий у запропонованій росіянами моделі, стане потужним ударом по самій ідеї незалежності України. Щоб цього не сталося, ми повинні чітко тримати ось яку позицію:

— Росія — держава-агресор. Допоки росіянами окупований бодай квадратний метр нашої землі, війна триває і нормалізація відносин між Україною та Росією неможлива.

— Росія є стороною конфлікту, її посіпаки на Донбасі — лише інструмент конфлікту, а не його суб’єкт. Перемовини з «урядами», «обкомами» чи іншими колгоспами в Криму та на Донбасі неможливі, адже інструменти Москви не мають представницьких повноважень на території нашої держави.

— Україна може домовлятися з Росією про виведення окупаційного контингенту з Криму та Донбасу й здобуття контролю над усім українсько-російським кордоном. Допоки питання звільнення окупованих територій і повернення військовополонених і політв’язнів не вирішене, не існує іншого предмета для перемовин.

Росія є ворогом. Чи означає це, що кожен громадянин Російської Федерації є нашим ворогом? Я не прихильник принципу колективної відповідальності. Водночас кожен громадянин РФ, який бажає відмежуватися від агресивних дій своєї держави, повинен публічно засвідчити свою позицію.

Кажете, що такий підхід максималістський і неможливий? Росія ніколи не піде на такий сценарій? Тоді Україні потрібно шукати ті сили на території теперішньої РФ, із якими вона розмовлятиме у визначеній парадигмі. Тих, хто поділяє цей підхід. Наприклад, із представницькими органами народів РФ, із національними рухами та їхніми активістами. Ці сили потрібно підтримувати й підносити до суб’єктного статусу.

Джерело