ПриватБанк. Ще на крок ближче до катастрофи і зради

Якщо розшифрувати це рішення простою мовою, то суд вирішив, що Національний банк не мав права перевіряти ПриватБанк. Тобто Коломойський і компанія не заперечують того, що вони натворили у банку. Вони лише кажуть про те, що Нацбанк не мав права схопити їх за руку. І суд з ними погоджується, визнає незаконним прямий обов’язок Національного банку. Бо НБУ — регулятор. І перевіряти банки — його прямий обов’язок.

Тепер до визнання незаконною націоналізації ПриватБанку залишився лише один крок. Коломойський звів спусковий гачок і приклав пістолет до голови України. Так йому насправді простіше вести переговори.

Який прямий наслідок цього рішення? Наразі — жодного. Ключова справа ще не розглядається. І ще залишається надія, що Коломойський просто таким чином готує переговорну позицію. Що теж неприємно і загрожує наслідками, але, по-перше, не матиме такого руйнівного ефекту, а, по-друге, — буде колись, потім, у майбутньому. Не завтра. Не раптово.

Що буде, якщо рішення про незаконність приватизації Привату стане чинним? Для цього тепер потрібне тільки рішення апеляції від імені якогось невідомого судді. Про це вже мовлено-перемовлено. З одного боку, це означатиме ліквідацію ПриватБанку з відповідними втратами для клієнтів фінансової установи. І паніку у банківській системі та на валютному ринку. З іншого боку, — це зруйнує співпрацю України з міжнародними партнерами, від МВФ до ЄС, від Світового банку до США. Як наслідок — повноцінна економічна катастрофа. Венесуела. Все, як пропонує Ігор Валерійович. Український шлях. Фігурально висловлюючись, українцям доведеться приносити на Майдан свої збереження. Бо дефолт обнулить їх сам собою.

Чи знає про це Коломойський? Так. І може піднімати ставки. Щоб поставити українську владу і українське суспільство перед вибором: або економічна катастрофа, або угода з ним, яка дозволить пробачити олігарху все, що він накоїв. Розморозити його активи. Усунути для нього загрозу розплати з українськими платниками податків. А новообраному президентові вона дозволить пояснити народу, чому вони пробачили олігархові. «Так було треба», все заради країни і схожі розмови. Під дулом пістолета біля скроні люди схильні погоджуватися з аргументами людини, яка тримає цей пістолет. Ба більше, може навіть виникнути стокгольмський синдром, коли жертва стане на місце того, хто погрожує їй зброєю. Зрозуміє його. Вибачить. Виправдовуватиме…

Але важливо пам’ятати, що якщо таку оборудку українське суспільство сприйме, якщо воно її раптом прийме, то її ніколи не сприйматимуть і не розумітимуть наші західні партнери, наші друзі, які підтримують нас останні п’ять років. А їхня підтримка після цього може зупинитися.

І тепер — ключове питання: чи бачимо ми сценарій оборудки, сценарій швидкої катастрофи? Коли ухвалять рішення, а далі — хоч потоп. Ні, ми не знаємо, який сценарій нас чекає. Вибір між зволіканням і бліцкригом. Між жахливим сценарієм і катастрофою. Це — найстрашніше.

Люди, які називають себе командою обраного президента, стверджують, що Зеленський повинен не втручатися у правосуддя. І не впливати на процес. Гарна позиція. Гарна демагогія. Бо в ідеальній системі і за реформованих судів так би й було. Але не в Україні. Не зараз. І люди, які кажуть, що президент не повинен втручатися, розуміють, що означає таке «невтручання». Вони чудово знають, що якщо не буде політичної волі зупинити Коломойського, то він отримає будь-яке потрібне йому рішення суду в Україні. Він зможе довести там, що сонце сходить на заході, а Гонтарєва вбила Кеннеді .

Прямим завданням президента, звісно, є сприяння повному реформуванню судової системи. Та поки цього не сталося, поки суди у нас такі, які є, обраний президент зобов’язаний зробити все, щоб захистити національні інтереси України. Якщо він не робитиме цього, це означатиме одне — зраду. Не міфічну «зраду», а саме зраду національних інтересів та гру на боці олігарха проти народу України.

Переклад з російської

Джерело