Так за кого ж голосувати?

За кого голосувати? Хто буде президентом? Ці питання протягом останніх тижнів я чую мало не щодня — в громадському транспорті, на вулицях, на зустрічах з читачами. За кого?

Не в моїх правилах називати прізвище кандидата, за якого варто віддати свій голос. Тим більше — навіщо? Я прекрасно розумію рівень своїх можливостей вплинути на громадську думку. Протягом майже всіх виборчих циклів — починаючи з 1991 року — я незмінно залишався в меншості. Мої співвітчизники незмінно робили інший вибір, вони як ніхто, розуміють, що голосувати треба за «більше зло», вони по-дитячому готові повірити будь-якому пройдисвітові, переконати себе в можливості реалізувати будь-яку, навіть фантастичну і безглузду обіцянку.

Можуть запитати мене — що ж я втратив від того, що весь час програвав? Як громадянин, я втратив перспективи розвитку країни, у якій живу і в необхідності незалежності якої ніколи не сумнівався.

Як журналіст, я не втратив нічого. Навіть придбав. Журналістика стає затребуваною лише в період криз, чим більше криз, тим ми є більш популярними і потрібними, чим довшою є криза — тим успішніше наші кар'єри. Так, це завдяки вашим помилкам я став одним з найбільш затребуваних журналістів в країні і набув популярності практично на всьому пострадянському просторі. Так, це завдяки нашим повстанням, які повинні були перешкодити наслідкам ваших помилок, я придбав репутацію в Європі. І якщо ви зробите чергову помилку цієї неділі — мої акції тільки виростуть.

Але, може, досить? Досить вам уже працювати на мене, надавати мені можливість в яскравих фарбах описувати все те безумство, яке починається майже після кожного голосування? Може, досить вам вже працювати на пройдисвітів, яких ви приводите до влади, а потім розчаровуєтеся, тому що чудо ніяк не відбувається? Може вам пора перестати голосувати серцем і включити мізки? І зрозуміти, що чудес не буває? І подумати про себе — а якщо не про себе, то хоча б про своїх дітей і онуків, яких ви незмінно прирікаєте на животіння або еміграцію.

Я дуже хочу хоча б колись опинитися в країні — в цій країні — де я буду нікому не потрібен. У країні, про вибори в якій ніхто не буде пам'ятати і мені не доведеться переходити з англійської на польську і з польської на хорватську, описуючи черговий «феномен». Напевно, для журналіста це дуже дивне бажання, але ви за мене не хвилюйтесь. Я легко перекваліфікуюся у міжнародники і буду розповідати вам про божевіллі в інших країнах — від Венесуели до Зімбабве. Тому що країн, в яких виборці роблять схожі помилки, в світі предостатньо.

Як громадянин я просто хочу, щоб Україна не потрапила в цей світовий список «феноменів». Щоб я жив у благополучній країні відповідальних виборців. Щоб ви подорослішали, нарешті.

Ось за це і проголосуйте.

Джерело