Запит на прихований колабораціонізм

Опитування, проведені в Росії і Україні «Левада-центром» і КМІС, зафіксували, що кількість українців, які добре ставляться до Росії, перевищила половину від опитаних

Якщо ще в грудні минулого року таких друзів країни-агресора в Україні було 48 відсотків, так сьогодні вже 57. Ще більше українців позитивно ставляться до «простих росіян» — 77 відсотків, цей показчик всього за кілька місяців виріс на десять відсотків.

Самі росіяни не поспішають закохуватися в Україну. До нашої країни позитивно ставляться лише 34 відсотки опитаних, однак 82 відсотки добре ставляться до «простих українців». 17 відсотків росіян як і раніше виступає за приєднання України, кількість таких опитаних продовжує зростати. При цьому до української влади позитивно ставиться лише 7 відсотків росіян. У режиму Володимира Путіна в Україні майже в два рази більше прихильників — 13 відсотків.

Можливо, когось такі цифри і здивують — але такою є реальність українського політичного мислення. Про війну велика частина наших співвітчизників вважає за краще не замислюватися, тим більше, що війна переходить у класичний заморожений конфлікт. І варто Путіну припинити стріляти на кордоні, як кількість друзів Росії і шанувальників його режиму в Україні зросте ще на 10−15 відсотків. Крім того, не варто скидати з рахунків і дестабілізуючу діяльність проросійських телеканалів, і президентську передвиборчу кампанію. Адже саме її учасники запевняють своїх потенційних прихильників, що з Росією можна домовитися, що з Путіним потрібно розмовляти, що це українська влада «не змогла» зупинити війну і відновити територіальну цілісність. І ці брехливі слова падають на угноєний грунт капітулянтства і втоми від війни.

Політолог Вадим Карасьов, який коментував результати опитувань для московської газети «Ведомости», зазначив, що «Зеленський — це альтернатива півдня і сходу, це проросійський електорат, який не хоче чітко артикулювати свої настрої. Тому голоси Зеленського — це голоси прихованої проросійської більшості».
Але справа, звичайно ж, не в Зеленському, адже цей кандидат донедавна взагалі не цікавився політикою. Справа в цьому запиті на прихований колабораціонізм, який потихеньку стає змістом української політики і на який не можуть не реагувати провідні претенденти на посаду президента. По суті, в нових, куди більш трагічних умовах, повторюється ситуація, яка визначила розклад сил 2010 року і привела до краху Української держави і війни лише за чотири роки після тріумфу міщанства і угодовства.

Якщо така ж ситуація повториться зараз, після війни і в умовах відсутності в списках виборців мільйонів людей, які традиційно голосували за проросійські сили, доведеться констатувати, що український народ — в усякому разі, в існуючих територіальних кордонах — просто не може скласти іспит на власну державність, що він продовжує сприймати свою державу не як Польщу, а як Білорусь.

І тоді збудуться всі найнеприємніші прогнози російських «доброзичливців» нашої країни. Україна або розколеться, або цілком повернеться до російської сфери впливу. Але зрозуміло, що мирним шляхом це відбуватися не буде. У разі перемоги прихованого колабораціонізму нові Майдани, внутрішні конфлікти і війни з Росією нам забезпечені. І страждати від цього, у першу чергу, будуть мешканці саме тих регіонів країни, які досі не можуть зробити висновків про ймовірні наслідки прихованого колабораціонізму.

Джерело